На цих виборах інстаграм переміг «фейсбук», а телевізор — книжку.
Революція Гідності — Контрреволюція ницості
Нинішніми позачерговими парламентськими виборами в Україні практично закінчилася епоха Революції Гідності. Найвищу посаду в державі посідає людина, якої не бачили на Майдані, а в риториці більшості партій–переможців не було навіть згадки про революцію чи Небесну Сотню
Переможців, звісно, не судять, але якщо проаналізувати механізм їхнього тотального виграшу на президентських і парламентських виборах, то виявиться, що фактично на наших очах розгорнулася контрреволюція. Адже Зеленський і Ко прийшли до влади на цілком більшовицьких, нігілістичних гаслах: мовляв, усі «старі» погані й ні на що не здатні, тому краще їх замінити коміками, тамадами, весільними фотографами й анестезіологами.
Так, це реванш, хоч і не регіоналів на чолі з Януковичем. Це реванш тих, що ніколи не вірили в Революцію Гідності. Тих, що завжди вважали мітинги проплаченими, бо просто не уявляють собі ситуації, коли хтось із власної волі й без грошей може вийти на політичну демонстрацію. Тих хитруватих, заздрісних, ницих, які воліють відсидітися в безпечному місці й кожну ситуацію вивернути собі на вигоду.
З огляду на мотиви, які змусили цю більшість в ейфорійному пориві так масово підтримати «Слугу народу» й Зеленського, можна впевнено назвати цей процес Контрреволюцією ницості.
На противагу хлопцям, які за Україну — даруйте за пафос, але ж це правда! — з дерев’яними щитами йшли на «Беркут», на виборчі дільниці сунула маса плебсу, горизонт зацікавлень якого закінчується на ковбасі в холодильнику й платіжці на газ.
Бо на противагу хлопцям, які за Україну — даруйте за пафос, але ж це правда! — з дерев’яними щитами йшли на «Беркут», на виборчі дільниці сунула маса плебсу, горизонт зацікавлень якого закінчується на ковбасі в холодильнику й платіжці на газ.
Замість ідей про гідність людини, про демократію як цінність, зрештою, замість європейських прапорів на барикадах ми отримали ганебне «Зробимо їх разом!» у стосунку до людей, які — не ідеально, але результативно — захищали країну після путінського нападу. Нині тих, що відстояли Україну в 2014–му, збираються люструвати.
Замість ідеї про утвердження української мови як державної, замість курсу на деколонізацію, права на свою історію й церкву більшість українців обрала собі проросійську владу. Так, не пропутінську, але таки проросійську: людей, для яких російські мова й культура — частина ідентичності, а росіяни — брати.
Замість шляхетної самопожертви настала ера жертвування національними інтересами в обмін на телевізійну картинку і знижку на комунальні послуги. На цих виборах інстаграм переміг «фейсбук», а телевізор — книжку. Ось побачите, слідом за реабілітацією серіалу «Свати» якийсь черговий Баришівський суд воскресить для широких малоросійських мас «Вконтакте» й «Одноклассники».
Замість ідеї про баланс і рівновагу в державі як запоруку демократичного й стабільного розвитку українці у своїй більшості створили всі передумови для повної узурпації влади. Прогнавши президента–зека, народ обрав собі президента, який вичитує чиновників по–хамськи. Що більше хамства й зневаги до «старих», то більше радості в плебсу. Єхидної, примітивної, гнилуватої радості, але аж ніяк не Гідності.
Перемога Контрреволюції ницості залишає по собі гіркий, бридкий післясмак. Скільки українських воїнів загинуло від московської кулі, а звільнені від окупації міста Донбасу знову масово проголосували за проросійські партії.
Небесна Сотня життям заплатила за вигнання тупуватого диктатора, щоб через п’ять років ті, що під час революції відсиджувалися перед телевізорами, привели до повної влади бикуватого узурпатора.
Ось цим і закінчилася Революція Гідності.
