Дитина — маленька людина — не менш психологічно–складна істота, аніж дорослий.
«А це поганий чоловік?»
Ми йдемо з дітьми в бібліотеку, чоловік перед нами викинув якийсь папірець під ноги і різко пришвидшив ходу. «О, дивіться, що він зробив! Який поганий чоловік!» — оцінює 10–річна доня. Я заперечую: швидше, він учинив погано, некультурно. Роздумую вголос: ми зовсім нічого не знаємо про цього чоловіка, щоби ліпити йому таку характеристику, і що загалом поганих і хороших людей не буває — є помилкові дії, неінтелігентність… Я переконана: дітям важливо передавати, що людина — набагато складніша істота
Якщо навчитися не ділити світ на чорно–білий, жити легше. У будь–яких обставинах, коли задумуєшся про причини чиїхось слів чи вчинків, аналізуєш, що ж так вплинуло на ту людину, — уже не хочеться бігом називати його «козлом», а її — «ненормальною». Тому й важливо, наприклад, як дитина повідомить щось «бомбове», не видавати на–гора імпульсивно все, що спаде на язик. «Візьміть паузу і поміркуйте про її мотивацію й обставини, не судіть зопалу», — радять психологи. У мене була не одна ситуація, коли шкодувала про призначене хлопцям покарання, бо після перших гострих емоцій зазвичай настає трохи спокійніша розмова, яка висвітлює абсолютно інші кути, аніж малювалося спершу. Тож, якщо пам’ятати, що не буває поганих дітей, то справлятися з ними набагато легше.
Уміння не дозволити собі причепити якійсь людині ярлик неповноцінності чи обізвати її згарячу за зло допоможе не підгодовувати чортика в собі та ще й передасться дитині, яка, повірте, спостерігає за нашим словом і ділом, як найприскіпливіший екзаменатор.
Отой емоційний інтелект, про який тепер багато говорять і який далі ретельно вивчають, справді дуже помічна річ. Уміння не дозволити собі причепити якійсь людині ярлик неповноцінності чи обізвати її згарячу за зло допоможе не підгодовувати чортика в собі та ще й передасться дитині, яка, повірте, спостерігає за нашим словом і ділом, як найприскіпливіший екзаменатор. «Мамо, чому ти не сказала тій тьоті, що вона каже неправду, нащо вона казала такі слова!» — моя доня–мимовільний свідок неприємної розмови. Мені прикро, що вона чула те, що чула, та водночас, це був житейський урок. Пояснюю, що агресія в тієї жінки минеться, бо загалом вона уміє бути і дуже співчутливою, отож, нема сенсу переконувати її в тому, що вона просто не сприйме (бо не здатна когось слухати у такому стані). Розповідаю, як та тьотя любить тварин і квіти. «То вона не така вже й погана…» — чую втішний для мене роздум і підправляю, що не вона — а лише її слова, які з часом забудуться, бо колекціонувати недоброзичливе зовсім не цікаво і не корисно.
Коли дитина знає, що вона апріорі не може бути нехорошою, — поганими бувають лише якісь дії, і це дуже неприємно, але не фатально, — їй легше знову розправляти крила після проступків. Помилки у шкільних зошитах, покреслені агресивно–червоною вчительською ручкою, у когось залишали осад у душі, у когось — зливу сліз або ж і чорний страх перед батьківським ременем. Та помилки можна виправляти і насолоджуватися результатом, а жити зі знанням, що ти — поганий, невдаха, бовдур — набагато складніше. Дитина — маленька людина — не менш психологічно–складна істота, аніж дорослий, і потребує такого ж плекання, як вибаглива й прекрасна квітка.
Не згодні — пишіть за електронними адресами: [email protected] або ж [email protected].
