«Зайцем» по Італії, або якою я вперше побачив цю країну

…дорогою

Кажуть, що між Україною та Італією на постійній основі курсує десь 800 «бусиків». Возять людей і «передачі» (тому на наших ринках можна натрапити на відділи «Товари з Італії», а на Апеннінах українці мають свої власні базарчики з милими серцю рідними продуктами). Вартість дороги в один бік — 100 євро. Якщо замовляти подорож одразу туди і назад, то буде дешевше — 160 євро.

Але якщо «зловити» акційний квиток, то літаком буде і дешевше, і, головне, швидше, бо у «бусику» є ймовірність «проваритись» кілька годин на кордоні. Мені авіаквиток обійшовся у 130 євро з Києва до Мілана в обидва боки. Точніше, в один із трьох міланських аеропортів, який розташований у містечку Бергамо, — тому, звідки походить той самий Труффальдіно.

…житлом

Подорожували ми з дружиною. І з її боку, і з мого в Італії є чимало родичів, які подались туди багато років тому на заробітки. Тож проблеми із житлом не було (якщо ж наймати квартирку в якомусь популярному туристичному місці, то треба готувати від 30 і більше євро на добу). Хоча називати їх заробітчанами вже язик не повертається. Це повноцінні громадяни, які мають офіційну роботу, кар’єрний ріст, власне житло, а дехто — і право голосу на виборах. Тітка, до слова, ним не скористалась і каже, що даремно, бо до влади прийшли «друзі Путіна», які стають такими за дурні московські нафтові євро.

…Як ставали на ноги, кожен із тамтешніх українців може розповідати годинами. Історія кожного з них творить велику і товсту історію українців в Італії, яку хтось, сподіваюся, уже почав писати. У ній буде багато і драматичного, і детективного, але також і комічного.

…пресою

Як газетяреві, хочеться почати з газет. Перше, що впало у вічі і приємно здивувало в Італії, — там жива культура читання паперової преси, яка у нас поступово занепадає. Стосик свіжих газет та журналів у кафе — звична річ. Видно, що дехто й заглядає на каву якраз заради того, щоб їх погортати. Схоже на своєрідний ритуал. Це створює особливу атмосферу в закладах. А «посидіти» синьйори із синьйорами явно полюбляють. При тому — жодних упереджень щодо віку! Приємно бачити, як пари, яким навіть по 80, попивають каву чи прогулюються, тримаючись за руки. А під пахвою у пана знову таки — газета. З того, що сам гортав у кафе, — преса в основному регіональна, але зазвичай ще є і «спортивка» — відома на увесь світ «La Gazzetta dello Sport».

…зарплатами

Якщо газету купувати, то один примірник сторінок так на 40 і більше (розкіш для українських видавців, які дорогущий папір везуть із за кордону) коштує 1,2 євро — 35 гривень. При середній зарплаті у 1300 євро це не дуже багато. Якщо маєте 1800 у місяць — вважайте, що непогано стоїте на ногах. Хоч багато хто заробляє і до трьох та більше тисяч євро.

У Брешії кожен п’ятий — не італійського походження. І так у більшості міст. Часто тусуються на вокзалах. Через те, певно, там не тільки поліція чергує, а й військові. 

Познайомилися з Енцо. Йому 68 років (трохи ошелешив, коли сказав про вік, адже виглядає на 50). Має відносно велику пенсію у 1600 євро, бо офіційно трудився понад 40 літ. Але і досі підробляє — підсобником у кафе. Допомагає з продуктами, прибирає. Каже, що розраховував на пенсію у 3000 євро, але після пенсійної реформи мусить перебиватись на 1600 (мінімальна пенсія в країні — 700 євро). Цього року в Італії вступила в дію пенсійна реформа, яка понизила вік виходу на заслужений відпочинок із 66 (для жінок) і 67 років (для чоловіків) до 62, ввівши так звану «квоту 100», тобто, щоб піти на пенсію у 62, треба мати 38 літ стажу (62+38=100). В іншому випадку працювати доведеться довше.

…метро

Найбільше часу провели у Брешії. Це місто за кількістю населення рівне нашому обласному центру. Але зі своїм… метро! Так–так, там є підземка, яка тягнеться з одного кінця міста в інший, ніби як у Луцьку з’єднати 40–й квартал із районом Цукрового заводу. Особливістю брешівського метро є те, що воно працює без машиністів — повністю автоматизоване! Та все одно дороге як для нас — 1,4 євро.

…0,5 проміле

Дозволена доза алкоголю в крові для водіїв в Італії — 0,5 проміле. Що зрозуміло для країни, де обід без вина — не обід. І тут починається найцікавіше. Бо треба, по–перше: точно знати свою дозу, по–друге: вчасно сказати «Стоп». Уявіть: вас зупиняють поліцейські після келиха вина чи 50 грамів чогось міцнішого для «апетиту» і у вас 0,49 проміле. Вільний! А 0,51 — попав. Перефразовуючи Вєрку Сердючку, останні 5 грамів були зайвими. Є знайомі, які вже без водійських прав. А є такі, які чітко дотримуються двох наведених пунктів. Визначити ж свою допустиму дозу можна лиш експериментально…

…транспортом

Більшість часу ми з дружиною провели, подорожуючи від одного міста на півночі країни до іншого, — хотілося побачити і Альпи з гірськими озерами, і Венецію з Вероною. Пересувалися або автобусами, або поїздами. Останні дещо дешевші, хоч і одні, і другі доволі комфортабельні і з кондиціонерами, ходять часто.

Італійською залізницею курсують поїзди кількох компаній. Державна — «Треніталія» — пропонує квитки на швидкісні (300 км/год) і дорогі поїзди «Червона стріла», але ми користувалися так званими регіональними (реджіналє) нижчого класу потягами цієї ж компанії — їдуть вони не набагато повільніше, зате значно дешевші. Для прикладу, дорога з Брешії до Верони (приблизно 70 км) коштує 7 євро, в той час, як на «Червону стрілу» — 21 євро.

Квитки зручно брати у спеціальних автоматах на вокзалах, у терміналах є англійська мова. Розібратись нескладно, але краще, якщо хтось спочатку покаже. Це може зробити спеціальний працівник, який на вокзалах туристичних міст постійно перебуває в залі.

Треба мати на увазі, що квиток може передбачати пересадку, наприклад дорогою з Брешії до Венеції — у Вероні. На це дається 6 хвилин. Якось ми вже звично вибігли разом з усіма пасажирами з вагона, щоб встигнути пересісти в інший поїзд, але…. нема куди!

— Шановні пасажири! У нас — страйк! Наступний потяг буде зранку! — «порадував» голос із гучномовця.

Кажуть, що таке трапляється часто. Мені здається, що насправді італійські залізничники не страйкують, а просто влаштовують собі вихідний, щоб перепочити–покавувати.

А тоді, до речі, був пізній вечір. Їхати вирішили «зайцем» із групою африканців у швидкісній «Червоній стрілі». На щастя, пронесло, тому про штрафи сказати нічого не можу.

…мігрантами і цінами

Народжуваність в Італії ще нижча, ніж в Україні, але населення все одно зростає. За рахунок мігрантів. Їх там — сила–силенна. Африканці, китайці, філіппінці, румуни, українці. У Брешії кожен п’ятий — не італійського походження. І так у більшості міст. Часто тусуються на вокзалах. Через те, певно, там не тільки поліція чергує, а й військові. Взагалі, стежити за своєю сумкою з грішми та документами — обов’язкове правило, втім, не тільки в Італії…

Багато хто з прибульців «сидить» на соціальних виплатах у 30 євро на день. Цілком достатня сума, щоб непогано себе почувати. Ціни на продукти «дозволяють». Такі ж, як у нас, або незначно, у 1,5–2 рази вищі. Але ж зарплати не українські! Молоко (латте по–італійськи) — 25 гривень за літр (не 900 грамів!), найдешевший багет чи круасан — 12 гривень, масло — 40–60 гривень за 200–грамовий «брикетик». Випити кави (на еспресо кажуть каффе) можна за 1 євро (у розрекламованому колись Порошенком Відні — 2,5 євро!).

…Якось узяв у магазині хліб із сиром і став у чергу. Попереду було чотири покупці з візками, повними продуктів. Коли побачили, що маю лише два товари — усі запропонували стати у чергу першим, щоб не чекати їх. І без кислої міни на обличчі!

— Граціє (дякую)! — перше слово, яке вивчив і яким, звісно ж, скористався.

Дрібничка, а приємно. І теж немало говорить про країну.

…двома Італіями

Країна доволі різна, так кажуть. Бо Італія неформально, як і Україна, теж ділиться на дві частини — південну і північну. Бачив лише північну, яка, до речі, вважає, що годує південну. А коли запитав, чим же вони відрізняються, то навели такий приклад. В Італії водіям раз у два роки треба проходити техогляд. Майже всі північани чемно дотримуються цього правила. А от добра половина південців цілком спокійно ігнорують цю вимогу…

Але то з чужих слів. Особисте порівняння двох Італій, сподіваюся, ще попереду.

…туристичними привабами

Пречудової архітектури численні міста, які розташовані недалеко одне від одного. Затишні кав’ярні. Величні Альпи з озерами з кришталево чистою водою. Шедевральна Венеція на островах. Кілька морів з усіх боків італійського «чобітка». Доглянуті виноградники та оливкові сади. Ліворуч подивився з балкона — ялини та берези, праворуч — кипариси та пальми… Концентрація красот тут, певно, найвища на планеті. Переповідати про них — жодної газети не вистачить, треба бачити на власні очі. Тому, якщо раптом виникне вибір між, умовно кажучи, новим диваном і нагодою кудись з’їздити, щоб побачити світ, обирайте друге. Бо куди той диван утече?

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.