Журналіст Сергій Лойко був настільки вражений мужністю Рахмана, що назвав його кіборгом № 1. Фото Андрія Гречанова серед руїн аеропорту облетіло весь світ.
Кіборг Рахман 4 рази заходив у пекло — Донецький аеропорт
Він такий молодий… 1975-й рік народження — то вік моїх ровесників. Здається, що його життя ТАМ — сюжет якоїсь жахівки. Люди, які залишаються під кулями, бо так треба, тягнуть одне одного з-під завалів, обстріли, катування — усе це так важко вкласти у мирне буття. Та, певно, кіборги в Україні з’явились не просто так…
«Навіть цигарку неможливо було докурити — снайпер відпрацьовував уже на третій затяжці…»
Підполковник Андрій Гречанов (на фото), позивний Рахман, у термінал Донецького аеропорту (того, який прирівнюють до пекла) заходив 4 рази! Воював як досвідчений військовий — був начальником розвідки 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗС України. (Сам він із Дніпропетровщини, закінчив київський військовий виш). Андрія називають легендарним кіборгом: безоглядно ризикував життям, витягуючи з-під вогню та завалів побратимів. Востаннє у січні 2015-го.
У нинішніх інтерв’ю Андрій Гречанов порівнює минуле зі страшними кадрами з фільму «Чистилище», які схожі на казку: «Тоді наші займали лише половину першого поверху північної частини термінала. Тримати оборону мусили в поторсаній всіма вітрами залі, бетонні колони рикошетили, територію постійно прострілювали снайпери… Навіть цигарку неможливо було докурити — снайпер відпрацьовував уже на третій затяжці… У підвалі бійці чули загін кадировців, які ледь не кожен свій постріл супроводжували криками: «Аллах акбар!» А над ними на другому та третьому поверхах розмістилися російські спецпризначенці …Нас труїли газом, вибивали снарядами…»
«Найбільше шкодував, що не можу обміняти свою руку на чиєсь життя»
Коли летовище підірвали, Андрій падав униз разом з іншими, а потім, обдираючи шкіру на пальцях до кісток, витягав уцілілих.
«В аеропорту ми зайняли плацдарм, утримували його. А далі треба було розширяти територію. Я казав, що варто займати капітальні будівлі, наприклад монастир. Хай простить Господь… Під нами провалилася підлога. Не було за що триматися. Людей завалило. Частині вдалося вийти. Ворог зупинив наш наступ. Я потрапив у пожежне депо. Потім — на диспетчерську вежу. Її обороняло семеро наших. Поранення. В оці осколок…»
Андрія називають легендарним кіборгом: безоглядно ризикував життям, витягуючи з-під вогню та завалів побратимів.
Каже, що він молився. Мав намолені чотки. Так сталося, що справа і зліва від нього усі загинули. Між ним і побратимом Спартанцем розірвалася граната. Гречанова поранили 3 осколки, побратима — 20. Андрій, пригадуючи це, називає себе щасливчиком. «Щасливчика» доправили до Дніпра на операцію — мали ампутувати руку, бо рани мав дуже інфіковані. Хірурги зібрали її буквально по шматочках, дивом урятували й око. Майже дві години відновлювали сітківку, потім залили спеціальним силіконом, щоб приросла. А Рахман тим часом шкодував, що не можна обміняти руку на чиєсь життя.
У його долі були і рожеві подарунки. Як у романі, він познайомився з Нею випадково. Ще в листопаді 2014-го, між «відрядженнями» в ДАП Андрій і Таня опинилися поруч у рейсовому автобусі. Проговорили увесь час, і в останню мить встиг попросити номер телефону. З того часу він мав про кого думати і за кого «триматися» у полоні. Рахману доручили виставити спостережний пост за лінією розмежування. Навіть у штабі АТО розвідники відраджували це робити — казали, що то політичне питання. Гречанов опинився у засідці.
«Одна справа — побої, знущання, інша — якщо тобі хочуть відрізати голову…»
«Серед них були чеченці, буряти… Підозрювали, що я військовий. Прізвище я перекрутив, змінив ім’я. Думав, аби тільки не забути, що їм брехав. Бо вони в голову добряче товкли… На світанку зрозумів, що жарти закінчилися. Одна справа — побої, знущання, інша — якщо тобі хочуть відрізати голову… Коли принесли весь інвентар, одягли протигаз, дістали таз… Досі думаю, лякали вони чи не лякали».
«Скільки ти наших пацанів поклав?». Відповідав: «Я що, рахував?..» Згадав, як діда свого запитував, скільки він німців убив? А він казав: «Не знаю. Я їх не рахував».
Його били струмом, зламали мізинці плоскогубцями… Тримали у підвалі. Про нього серед бойовиків легенди ходили — розповідали, що взяли в полон десантника, якого восьмеро чоловік не могли скрутити. Андрій дві доби був у карцері: «Після нього одиночна камера як Зимовий палац. Постійно ставили питання: «Скільки ти наших пацанів поклав?». Відповідав: «Я що, рахував?..» Згадав, як діда свого запитував, скільки він німців убив? А він казав: «Не знаю. Я їх не рахував».
Звільнити Андрія Гречанова намагалися упродовж 4 місяців, кілька спроб зірвалося. Активно до його «справи» підключився волонтер Олексій Мочанов. Врешті виміняли на російського офіцера. То було 30 листопада 2015-го. У полоні кіборг втратив 15 кг: «Бувало, снилося: я — на свободі, говорю з товаришами, прокидаюся — у камері. Це дуже б’є по нервах. Як сказали, що мене жде президент, не повірив. Після звільнення я сказав Петру Олексійовичу: «Я — ваш боржник!» Якби він не помилував Старкова, мене б не відпустили». Коли побачив на блокпосту український прапор, він для мене був такий рідний, що не передати».
За матеріалами dshv.mil.gov.ua, wz.lviv.ua, ukr.segodnya.ua, gazeta.ua, hromadske.ua, fakty.ua
Наша довідка:
У березні 2015 року Андрія Гречанова нагородила орденом «За заслуги в боротьбі з фашизмом у Росії» міжнародна громадська організація «International Antiputin Coalition», має орден Богдана Хмельницького III ступеня і медалі «За сумлінну службу» та «За особисті досягнення».
