У бабусі з дідусем можуть бути відмінні від ваших підходи до виховання.
Сімейні фільтри
«Ти знаєш, у Китаї молоді сім’ї не віддають дітей бабусям і дідусям. Принаймні у тих китайців, у яких я цікавилася, нема такої традиції. Кажуть, що у них діти нічого не навчаться. Бо вони тільки чай п’ють і грають у свою гру (щось на кшталт шахів тут популярне)», — так одна з моїх подруг переповідала почуте, задаючи водночас тему для міркування
Справді, за всієї нашої любові до старшого покоління маємо бути чесними: батькам не завжди подобається те, що передають малим їхні баба з дідом.
Без сумніву, наші тати і мами — особливі люди, як особливі тати і мами наших чоловіків (дружин). Та недарма Достоєвський писав про батьків і дітей, якби він захотів взятися за онуків і їх вихователів через покоління, у нього теж мало б непогано вийти. Свої «але» має кожен.
Якось психотерапевтка Світлана Ройз аналізувала, що мами і тати, які пережили голод і війну, мимоволі передавали своїм дітям настанови, цінності, які навряд би ті отримали, якби життя протікало без катаклізмів. Це об’єктивні соціальні причини, які впливають на психіку людини (поколінь), а є ще й внутрісімейні нюанси з корисним та зі шкідливим впливом.
Пара американських психотерапевта і педагога — Фостера і Клайна — радять тату і мамі сісти й обговорити зі своїми батьками, які їхні слова і дії вважають шкідливими для малечі і чому.
«Доїдай до кінця, не можна залишати ані крихти!» — свариться з онукою бабуся, яка у своєму дитинстві ті крихти підзбирувала ще й пальчиками зі столу. Тільки зараз не той час та ще й бабуся наклала утричі більшу порцію від тієї, до якої звикло мале. Про це варто говорити їй і пояснювати, як і про складніші речі. «Чого ти ревеш?! Ти ж — мужчина!» — чує від близьких мій Роман. «Він — ще не мужчина, — пояснюю. — І навіть дорослим чоловікам радять не стримувати сльози, якщо припече, щоб не набухало всередині. А взагалі малому й самому незрозуміло до кінця, чому йому хочеться схлипувати: він не знає, що в цій ситуації він почувається дуже ображеним». Я уже не раз стаю таким адвокатом, бо впевнена, що це той стереотип, який треба нищити.
Є одна пара американських психотерапевта і педагога — Фостера і Клайна, які взагалі радять татові і мамі сісти й обговорити зі своїми батьками, які їхні слова і дії вважають шкідливими для малечі і чому. Приміром, «у нашій сім’ї ми дитину не б’ємо, жодних запотиличників і тягання за вухо». Порада обговорювати непроста у виконанні, але якщо вам щось дуже пече і дітей на літо віддавати ви мусите, то й спробувати теж треба. Бо ж є такі родини, для яких нецензурні вислови не є табу для дитячих вух, або нормою вважаються посиденьки з дитиною на лавочці, коли у зубах цигарка. Неприємні розмови з рідними людьми є дуже важкими, ніде правди діти. Однак упевневна: шкірка варта вичинки, тим паче обговорення можна продумано вести спокійним тоном.
Отож, якщо точно знаєте: щось у звичках ваших батьків дитині зашкодить або викличе напругу, то попередьте бабусю і дідуся, допоможіть їм швидше сконтактуватися і оцінити один в одному переваги, а не бажання однієї сторони демеонструвати вищість і авторитет. Точно впевнена, що продуманість і спроби попередити, домовитися набагато ліпші, аніж імпровізація.
А якщо ви думаєте інакше — чекаю листів за електронними адресами: [email protected] або ж [email protected].
