Про що мріє господиня Шацького національного парку?

 

Як стають директором природоохоронного підприємства?

— Оскільки ми вперше представляємо вас читачам «Волині», то хотілося б, пані Маріє, почути, яким був ваш шлях на посаду очільниці парку.

— Маю кілька вищих освіт. Перша — ​це екологічна. Я навчалася в Луцькому національному технічному університеті. Потім здобувала фах юриста у СНУ імені Лесі Українки. Та в якийсь момент зрозуміла, що мій життєвий шлях має бути пов’язаний із лісом. Тож вступила в Національний лісотехнічний університет України, що у Львові. З 2015 року працюю в лісовій галузі. Починала зі спеціаліста в одному з відділів Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, а згодом була головним лісничим Ківерцівського лісгоспу. Уже звідти у грудні 2017–го мене перевели на посаду, яку зараз обіймаю.

— Чи вагалися, коли отримали таку пропозицію?

— Звичайно. Передовсім боялася підвести своє керівництво. Ведення лісового господарства близьке до роботи із природно–заповідним фондом, але це зовсім інша ланка. І про Шацький національний природний парк я нічого не знала. Взагалі у селі Світязь була разів три до того, як прийшла сюди на директорську роботу. А зараз можу сказати, що і парк, і село, де розташована його адміністрація, і Шацький район загалом — ​це моя друга домівка.

— Із чим зіткнулися, коли почали вникати у суть справ?

— Що дуже багато роботи буде у мене. Я найперше собі ставила завдання, а вже потім своїм працівникам. Знаєте, лісівники — ​це господарі, і вони починають із наведення порядку. Дуже багато довелося ламати в самій системі, що склалася впродовж більше тридцяти років.

— А в чому були недоліки цієї системи, що довелося «ламати»?

Та в якийсь момент зрозуміла, що мій життєвий шлях має бути пов’язаний із лісом.

— Напевно, в тому передусім, що люди не хотіли працювати по максимуму своїх можливостей. От, для прикладу, лише робота з підприємцями. Бізнес на території нашого парку працює за угодами про використання рекреаційного ресурсу. Підприємці сплачують кошти і розміщують свої тимчасові споруди, зокрема торгові заклади. Вони працювали, але стабільного результату не було. Ми впродовж зими 2017–2018 років із начальниками відділів парку розробили модель, виходячи з того, як можна прописати в цих угодах, щоб бізнес максимально робив для парку. Взяли центральний пляж за основу, розробили технічну документацію, детальне планування, дизайнерську організацію. Було прописано до дрібничок, що необхідно зробити підприємцеві, аби він з нами співпрацював. І сьогодні маємо результат. Можливо, ще не такий, як хотілося б досягти, але, вважаю, перший крок зробили. І вже центральний пляж має непоганий вигляд. Так скажуть і відпочивальники. Підприємці говорять, що працювали з парком більше 10 років, але ніколи стільки не вкладали коштів і відповідно стільки не заробляли. Згідно з угодами вони сплачують відповідні суми в адміністрацію парку. Ми як неприбуткова організація маємо кошти на своє функціонування. Тепер укладено угоди з комунальним підприємством щодо вивезення твердих побутових відходів, їхнього складування. Лише за минулий рік заплатили 370 тисяч за цю послугу. Так само уклали угоду з фірмою, яка встановлює й обслуговує біотуалети.

Завдяки створенню парку вдалося зберегти довкілля

— Свого часу, коли ще тільки–но йшла мова про створення парку (а це початок 1980–х років), було задумано, що він має послужити охороні та збереженню краси озерного краю. І тоді, зокрема, й на сторінках нашої газети були дискусійні публікації з приводу того, як же поєднати інтереси охорони природно–заповідного фонду і місцевих мешканців. Що скажете на це сьогодні?

— Я думаю, що в нас гарний баланс і з громадою, і з усіма туристами, які сюди їдуть. Справа в тому, що є чітке зонування території. Є заповідна зона, зона стаціонарної рекреації, господарська зона. У заповідній зоні, ясно, не можна нічого абсолютно робити. Тут заборонені і рубки, і збір ягід, грибів. А в інших місцях — ​повноцінне життя. У господарській зоні в осінньо–зимовий період проводяться рубки.

— Коли вас призначили на посаду директора парку, то в ЗМІ промайнула думка, що ви — ​людина–господарник, яка працювала в лісгоспі: чи не криється в цьому загроза, що буде більше вирубано лісу?

— Більше лісу, хоч би й хотів, то не можна зрубати, як дозволено законом. У природно–заповідному фонді зовсім інше законодавство, відмінне від Лісового кодексу. У нас дозволені тільки вибіркові рубки. І лише в тих зонах, де це можна робити. Вирубуємо виключно хворі, уражені дерева або небезпечні. До речі, навпаки, в останні роки ми стали менше рубати. Коли я прийшла на посаду директора, то цей показник був 9 тисяч кубів, а в нинішньому році передбачено лише 5 тисяч.

— Судячи по тому, скільки автотранспорту, зокрема в селі Світязь, відпочивальники облюбували цей куточок природи. Що треба зробити, аби і озеро Світязь й інші не зазнавали негативного впливу, як ми кажемо, людського фактору.

— Потрібно створити умови для цивілізованого відпочинку. Насамперед каналізувати населені пункти. В усіх країнах світу спочатку кладуть комунікації, а потім дають землю під забудову. У нас чомусь вийшло не так. Хоча я дуже щаслива, що в 1983 році був створений Шацький національний природний парк. Завдяки цьому ми маємо сьогодні вільний доступ до води, оскільки прибережні смуги не забудовані. Природу вдалося зберегти, бо в нас будівництво заборонене.

Каналізування населених пунктів скоро стане реальністю

— До речі, чому цьогорічного літа в парк приїжджав міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак? Цей візит, звичайно ж, пов’язаний із проблемами, від розв’язання яких залежить майбутнє озерного краю?

— Міністр брав участь у «круглому столі», на якому йшлося про реалізацію проєкту каналізації населених пунктів навколо озера Світязь. Скажу: варто радіти тому, що міністр екології підтримує і парк, і район загалом. Завдяки тому, що в попередній Верховній Раді він лобіював питання каналізування населених пунктів, Європа дала п’ять мільйонів євро. Потрібно було 10% співфінансування — ​і головний еколог добився, щоб ці кошти було виділено: торік 25 мільйонів гривень і в цьому — ​стільки ж. Сьогодні всі комунікації в селі Світязь прокладені — ​залишилося лише дві вулиці. У вересні 2020–го проєкт має бути завершений. Каналізовані будуть і селище Шацьк, і, крім Світязя, село Пульмо.

— Не можемо не запитати про екологічні пости, яких на в’їзді до парку тепер два. Наскільки вони ефективні?

— Це нелегка тема для мене, але думаю, що більшість туристів і тих, хто проживає в цьому краї, ми переконали в їх необхідності. Частина людей, яка агресивно реагує на ці пости, просто не володіє інформацією: не знає, хто збирає кошти, на що вони йдуть? Ми відкриті для спілкування. Всім — ​і громаді, і журналістам — ​готові показати платіжні відомості, товаротранспортні накладні та наші угоди, підписані з комунальним підприємством. Територія парку велика, і грошей, котрі надходять від підприємців, з якими укладені угоди, не вистачає. За минулий рік два екологічні пости за три місяці відпочинкового сезону дали 650 тисяч гривень. 370 тисяч ми заплатили за вивезення сміття, 250 — ​за встановлення й обслуговування біотуалетів.

— Яким ви бачите в майбутньому цей озерний куточок, даний Богом?

— Було б правильніше, коли б я сказала, про що мрію. Хотіла б залучити побільше закордонних інвестицій. Ми з колективом над цим працюємо. Сьогодні беремо участь у проєкті спільно з німецькими колегами (з фондом Міхаеля Зуккова), кошторисна вартість якого мільйон євро. Торік цей проєкт стартував, а в нинішньому вже почалося фінансування. Він стосується проблеми зміни клімату внаслідок глобального потепління. Вона дуже актуальна. Зміління озера Світязь, яке сьогодні маємо, це підтверджує.

 

 

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.