Так уже сталося, що при не вельми грибній посушливій нинішній осені ми не раз розповідали про унікальні, справді вражаючі знахідки любителів “тихого полювання”...
Валентина ШТИНЬКО
Так уже сталося, що при не вельми грибній посушливій нинішній осені ми не раз розповідали про унікальні, справді вражаючі знахідки любителів “тихого полювання”.
Ось і у минулому номері наш власний кореспондент Іван Капітула розповів про рідкісну знахідку у с. Воля Щитинська, що в Ратнівському районі. Мешканець цього віддаленого села Іван Магдисюк біля своєї хати поряд із старезним дубом знайшов гриби, яких раніше ніколи не зустрічав. Колега, який довірився дослідженням районних журналістів, бо саме в редакцію районки принесли знахідку, назвав її трутовиком галузистим. Оскільки фотографії рідкісної знахідки у нас не було, то матеріал проілюстрували знімком трутовика галузистого, взятим із Інтернету. Але, як з’ясувалося, у Волі Щитинській виріс зовсім інший гриб, його фотографію прислав до редакції односельчанин, ветеран-педагог Микола Степанович Денисюк, зафіксувавши й господаря Івана Магдисюка, який взявся спостерігати за грибом і зрізав його через 17 днів! І знайшов Іван Пантелійович не трутовик, а те, що в народі називають гриб-баран, або бараняча шапка, бараняча голова, а по-науковому спарасіс кучерявий. У цьому неважко переконатися, відкривши хоча б довідник “Советы по сбору грибов и ягод”, виданий у Костромі 2002 року. Саме цей довідник виявився у нас під рукою, але є дані про цей гриб і в іншій довідковій літературі. Тож читаємо. Росте у серпні—жовтні на відмерлих коренях, пеньках, біля основ сухостійних хвойних дерев. Щодо опису зовнішнього вигляду, то він точнісінько співпадає з тим, який описав услід за кореспондентом районки Дмитром Морозом Іван Капітула. Спочатку нас трохи насторожило зауваження Миколи Денисюка, що “гриб мав сірий колір, а з кожним днем темнішав”, бо ті “баранячі голови”, про які ми уже двічі розповідали на сторінках “Волині”, мали світло-коричневе із ледь сіруватим нальотом забарвлення. Але й на це знайшли відповідь у довіднику: “Гриб має світло-жовте плодове тіло, яке з віком темніє”. Для гриба 17 днів — також вік. І насамкінець, про намір дружини Магдисюка, Галини Іванівни, зробити з гриба смажанину. Він був слушний, бо гриб-баран — їстівний, і як зазначає довідник, особливо смачні молоді гриби. Доводилося навіть десь читати, що за смаковими якостями вони не поступаються боровикам. Але це, либонь, справа смаку. Приємно нам було довідатися з листа Миколи Денисюка і про те, що природолюб і дослідник Іван Магдисюк — постійний шанувальник “Волині” і навіть не завжди чекає, доки її принесе листоноша, а сам іде на пошту, щоб швидше довідатися про свіжі новини. Ми бажаємо йому нових цікавих знахідок.
