І журналісти іноді бувають у ролі респондентів. Інтерв’ю бразильському мільярдеру.
Бразильський мільярдер пройшовся стежками предків на Волині
Даніель Феффер зі своєю родиною відвідав містечка Локачі та Колки, у яких понад сто років тому проживали його родичі
Від рубки лісу — до паперової фабрики
Коріння роду Фефферів, наскільки вдалося дізнатися його нащадкам, — в Локачах. Їхній прадід Сімпсон Феффер народився 1874 року в цьому невеличкому містечку. Його родина належала до єврейського субетносу ашкеназі — вихідців із середньовічної Німеччини, інших східноєвропейських країн, які емігрували на українські землі.
На початку минулого століття Сімпсон із дружиною Бертою проживали в Колках. Глава сім’ї працював на рубці лісу. В пари народилося четверо дітей. У той час євреям забороняли володіти землею, займати державні посади.
Колки нічим не відрізнялися від інших сіл: євреї мешкали в кількох будиночках навколо синагоги, були бідними, основний прибуток мали від продажу сільськогосподарських продуктів. Їхні хатини часто підпалювали: тодішня влада переслідувала етнічні меншини. Отож Феффери вирішили виїхати в місто, вважаючи, що там буде безпечніше. Спочатку перебралися до Луцька, а згодом — у Рівне. Саме з останнього в 1910–му Сімпсон Феффер емігрував у Бразилію. Його дружина з дітьми залишилася в Україні. Глава сім’ї планував заробити кошти і максимум через чотири роки забрати рідних до себе. Та в плани родини внесла корективи Перша світова війна. Першу звістку з Бразилії вона одержала аж у 1920–му: батько дав запрошення рідним, прикріпивши до нього квитки до далекого континенту.
Шлях у Бразилію проліг через Варшаву (там тоді було бразильське консульство) та Францію, звідки з місцевих портів відправлялись кораблі через океани. Найстаршому із синів Сімпсона Леону на той час було
19 років.
Сімпсон Феффер заробляв на продажу канцелярських товарів. Леон спочатку допомагав батькові, пізніше сам почав торгувати парасольками (дрібний дощ тут був звичним явищем), згодом виготовляв свічки, потому заснував свою невеличку друкарню та фабрику конвертів. А вже в 1939 році відкрив власну паперову фабрику «Suzana Papel e Celulose». Упродовж свого життя він також займався різноманітною громадською діяльністю, а бізнесом пізніше опікувався його син Макс. Нині бразильська целюлозно–паперова фірма Фефферів є найбільшим у цій країні виробником паперу. «Suzana Papel e Celulose» — власність чотирьох синів Макса, президентом якої є найстарший Девід, його заступником — Даніель.
Подорож у минуле розпочалась із Локач
Поїздку в Україну Феффери планували давно. Історію свого роду вони знали з розповідей дідуся Леона, а щоб дізнатися більше, найняли спеціалістів, які створили для сім’ї генеалогічне дерево. Найнижчою ланкою, про яку вдалось дізнатися, стали Елкунія та Маріус Феффери. Вони проживали в ХІХ столітті в Локачах і є батьками Сімпсона. Тож шлях родини проліг найперше до цього містечка.
Разом із Даніелем приїхали його дружина, двоє синів, племінники. Супроводжували їх відомий бразильський режисер–документаліст Марсело Мачодо, знімальна група та гіди–перекладачі.
Нащадки євреїв приїжджають у наше містечко часто, переважно це рідні тих, кому вдалося вижити в роки Голокосту (в Локачах було знищено майже три тисячі місцевих жителів єврейської національності). Тож цю сторінку в житті маленького населеного пункту достатньо вивчено. Вчителька історії Локачинського опорного навчального закладу Людмила Зінчук разом з учнями неодноразово писала різноманітні проєкти, навіть видала невеличку книгу про життя місцевих євреїв. Під час ознайомчої екскурсії Фефферам пані Людмила зауважила, що ця родина — перша, яка приїхала за понад сто років у пошуках стежин предків.
Це історія, яка належить нам. То наше коріння: воно представляє наше минуле, сьогодення і майбутнє.
Гостей вражало все: наші звичаї, квіти, дерева, будівлі. Вони пройшлися «дорогою болю» до місця загибелі представників свого народу. Неабиякий інтерес викликала калина — символ нашої держави, біля якої всі фотографувалися, брали інтерв’ю в тих, хто зустрічався з делегацією. Зокрема, у селищного голови Богдана Іуса, вчительки історії Людмили Зінчук та авторки цих рядків. Що цікавило бразильців? Буквально все. Які цінності в українців і як вони живуть, їхні погляди на відносини з Росією та із сусідньою Польщею, чому так сталось, що нині в Локачах немає жодного представника єврейської нації і де знайти відомості про своїх предків. До речі, жодним словом гості не видавали того, що вони — фінансово забезпечені люди (про це дізналися вже лише під час дружнього обіду, на який нас запросили Феффери). Були щирими та комунікабельними, не заважав мовний бар’єр, бо ж із гостями приїхало троє перекладачів. А знімальна група все це фіксувала на свої камери, розповідаючи, що Феффери замовили фільм про свою подорож в Україну. Також у гаджетах гостей збереглося чимало цікавих для них знімків: жовта із чорними цятками жаба, бо у Бразилії вони є тільки зеленого кольору; наша підвода, на якій іноземцям навіть пропонували проїхатись місцеві жителі; старі радянські автомобілі, бо такі їздять і в їхній країні…
З Локач шлях родини проліг до Колок та Рівного, а вже звідти — до Варшави та назад додому, щоб писати книгу роду Фефферів, у вступному слові якої сказано: «Це історія, яка належить нам. То наше коріння: воно представляє наше минуле, сьогодення і майбутнє. Ми всі є головними героями цього оповідання, створеного і оновлюваного щодня кожним із нас у родині Феффер. І початок цієї подорожі стартує в Україні».
Ірина РОМАНЮК
