Любов Сидорова, незважаючи на поважний вік, невтомно доглядає священне для хасидів місце.
І Володимир-Волинський на один день перетворився на маленький Ізраїль
Колоритні, у традиційному чорно-білому вбранні та з довгими чорними пейсами, хасиди нещодавно заполонили вулиці найдревнішого міста нашого краю
Таблички-вказівники, складені тільки на івриті, спрямовували гостей міста до їхньої святині в парку Гагаріна — огеля (каплички), де поховано святого праведника Шломо Готліба Карлінера, який помер у 1792-му. Щороку в день його смерті хасиди з усього світу з’їжджаються на могилу цадика (духовного провідника), моляться у притаманній їм екстатичній манері, оплакують смерть свого видатного предка, читають Тегілім (псалми Давидові).
За часів Радянського Союзу, коли процвітав антисемітизм та цілеспрямовано руйнувались історичні пам’ятки, таке паломництво для них було неможливим. Лише коли Україна стала незалежною, у Володимирі-Волинському, на місці знищеного величезного єврейського цвинтаря, знайшли місце поховання Шломо Готліба, орієнтуючись на залишки фундаменту оригінального огеля, зведеного колись над його могилою. Поруч із цадиком у цій споруді є ще одне поховання, що належить праведникові Каббали отцю Єгуді з Ковеля, який помер у нашому місті.
Огель відбудовано у 1999 році, і в цьому брали участь не тільки євреї. Ще й зараз доглядати за ним приходить Любов Сидорова. Вона росіянка, та щоразу ця жінка, уже поважного віку, ретельно наводить порядок довкола єврейської святині, розповідає, що колись її чоловік Микола, теж росіянин, зводив цю споруду, згодом прибирав тут, а по його смерті до такої благородної справи долучилась і вона.
Любов Олександрівна і представник єврейської громади міста Володимир Музиченко зустрічали хасидів поблизу огеля. Ще тільки був полудень, а вже прибуло близько сотні паломників, переважно з Ізраїлю та США, причому їхали не лише чоловіки, а й жінки та маленькі діти. Чимало з них приїхали до Володимира-Волинського напередодні й розмістилися в готелі. Володимир Анатолійович розповідає, що вже о сьомій ранку отримав дзвінок від хасида-американця, який дуже просив відчинити йому єврейську капличку.
Обіди були незвичайними. Їх привезли окремим бусом майже за 350 кілометрів із Меджибожа, що на Хмельниччині. Саме там розміщено кошерну кухню, якій хасиди довіряють передовсім і яка є однією з найкращих в Україні.
Цього разу зустрічати іноземних гостей було приємніше, адже зовсім нещодавно в огелі було завершено тривалий ремонт і впорядковано обидві могили зусиллями того ж таки пана Музиченка з помічниками. А ще ж відносно недавно зовнішні стіни культової споруди були занедбані, їх часто розмальовували, і не завжди пристойними написами. Наші земляки й тепер деколи не зважають, що це — історична пам’ятка, та, без сумніву, поява інформаційної таблички на фасаді зробила добру справу — порядку стало більше.
Для хасидів підготували також масивний банер на стіні спорткомплексу неподалік каплички. Прочитати його українці б не змогли — хіба ті, які володіють івритом. Та у Володимирі-Волинському таких людей немає, каже Володимир Музиченко, дехто тільки намагається вчити цю мову. З ізраїльськими й американськими гостями він спілкувався англійською, яку трохи знає, та мовою жестів. Непорозумінь не виникало.
Саме у спорткомплексі карлінська хасидська община Києва орендувала приміщення для паломницьких обідів. Шломо Готліба вшановують насамперед представники цієї течії хасидизму — Карлін-Столінської.
Обіди були незвичайними. Їх привезли окремим бусом майже за 350 кілометрів із Меджибожа, що на Хмельниччині. Саме там розміщено кошерну кухню, якій хасиди довіряють передовсім і яка є однією з найкращих в Україні. У цьому запевнили мене молоді офіціанти, що обслуговували тут приїжджих. Ці хлопці — українці, деякі з них уже не вперше в нашому місті з такою місією. А у Меджибожі, до речі, також давня єврейська історія: у цьому селищі поховано засновника хасидського руху Баала Шема Това, на могилу якого так само прибувають паломники з усіх усюд.
Принагідно я поцікавилась, чим саме харчуються євреї. Хлопці спочатку навперебій розказували про кугель — дуже смачну картопляну запіканку, про макарони, рис, курку і рибу з особливими спеціями. Деякі продукти для цього привозять із самого Ізраїлю. А український водій, якому часто доводиться курсувати в хасидських справах, додав таку деталь: на забій курей фурами із Меджибожа возять аж в Умань, що за 256 кілометрів! Там є для цього спеціальний забійний цех. І чоловікові якось доводилося у таку далечінь везти шестеро гусок, причому одну з них у цеху забракували: дзьоб був не такий. Потім мав мороку з тією гускою: довго вирішував, куди її подіти. Зрештою йому було сказано віддати птицю якійсь бабці.
Один із хасидів дав згоду, коли запитала, чи можна їх сфотографувати. А інші, можливо, цього й не бачили, бо під час молитви і справді входять у своєрідний транс, як, очевидно, і Шломо Готліб у день, коли був поранений «російським казаком» (так зазначено в історичній довідці). Той саме проходив повз синагогу, яких, до речі, у Володимирі-Волинському було близько двадцяти, як стверджує Володимир Музиченко, який ретельно нині вивчає єврейську історію нашого міста. Отож росіянин зненацька поцілив через вікно в рабина, котрий молився. А той настільки був пройнятий молитвою, що навіть не почув пострілу, не відчув болю. Син смикнув його за руку, а Шломо Готліб лише здивувався, мовляв, чого ти мене відволікаєш. Прожив після цього ще п’ять днів.
Світлана КОШИРЕЦЬ
