Двір загублених іграшок

Якось Василь Петрович знайшов на подвір’ї дві забуті іграшки і поклав їх під дах, але по них так ніхто й не повернувся. А з часом інші сусіди почали зносити сюди непотрібні цяцьки, і їх стало ну дуже багато. Можна взяти собі ту, яка сподобалася, а можна просто побавитися.

Василь Петрович встановив тут гойдалку, пісочницю, змайстрував фонтан, зібрав кілька старих сервантів, на них стоять вазони, а на зовнішніх стінах будинку — ​картини. За роки у дворі загублених іграшок зібралася ціла галерея плюшевих зайчиків, ведмедів, пупсів, машинок… Є тут і пара чобіт, і старі музичні інструменти…

Недолік цієї своєрідної експозиції — ​хіба незахищеність від негоди. Під дощем речі намокають і забруднюються.

Недолік цієї своєрідної експозиції — ​хіба незахищеність від негоди. Під дощем речі намокають і забруднюються.

Відвідувачі по-різному відгукуються про цю колекцію. Для одних цей двір — ​повернення в дитинство, для інших — ​кладовище непотребу. Жаль зашкарублих від зміни погоди і вже не пухнастих звірят, які з вицвілих на сонці сервантів зазирають у душу: чи є ще там місце для чогось щирого, дитячого. Аж ні — ​усі дивляться, фотографують і йдуть своєю дорогою з власною оцінкою побаченого. Тож, як будете у Львові, поїдьте до двору загублених іграшок трамваєм № 6, що прямує до площі Старий ринок. І наче на машині часу потрапите у забуте дитинство.

Лариса ЗАНЮК.

 

Художниці, яка бачить крізь стіни Сонце, — 55!

Уже багато років, як хвороба прикувала Валентину Михальську до візка, і вікно простої селянської хати у селі Хворостів Любомльського району стало чи не єдиними її «виходом» у світ. Чимало неповторних пейзажів, які художниця нам подарувала, народилося саме завдяки йому.

Але якось на їхньому обійсті звели господарську будівлю. Вийшло — напроти цього вікна. І навколишній світ для Валентини враз закрився…

 … У день 55–річчя самобутньої волинської художниці Валентини Михальської за столом у її маленькій кімнаті–храмі, яка вся потопає у картинах та іконах, друзі заговорили про ту стіну. Хтось запропонував її знести, хтось — повісити на ній якийсь життєствердний банер чи самим розмалювати. Навіть надійшла жартівлива ідея, щоб гості, які приїжджають до художниці, ставили на ній автографи.

— Я люблю цю стіну, — раптом обірвала мову Валентина. — Вона вже моя. Знаю напам’ять кожну цеглинку, кожну тріщинку на ній. Кожна тріщинка відає усі мої думки і секрети: за кого молюся, за кого боюся, що мені болить і від чого радію… А головне — за цією стіною я бачу Сонце! Люди, там таке красиве Сонце!!! І небо!!! Якби ми всі могли бачити за стіною Сонце, то, напевне, й Україна наша була б сьогодні не такою.

А головне — за цією стіною я бачу Сонце! Люди, там таке красиве Сонце!!! І небо!!! Якби ми всі могли бачити за стіною Сонце, то, напевне, й Україна наша була б сьогодні не такою.

Ще одне свідчення: журналістську премію «За служіння суспільству» імені Степана Сачука, лауреаткою якої є Валентина Михальська, вручають людям, котрим болить доля рідного краю.

Пані Валентино, нам потрібні не тільки Ваші малюнки. Нам не вистачає Вашого слова. Слова Людини, зітканої із Сонця і Любові. Будьте!!!

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.

 

Золоті слова

«Жити по совісті дуже важко, а жити, як усі, — дуже легко і виходить якось само собою. Є гарна приказка: Боже — ​дороге, бісове — ​дешеве, і ось на це дешеве всі й кидаються».

Священник Олександр ЄЛЬЧАНІНОВ.

 

На пероні серпня

У долоні літа падають зорі, мов золоті сльози гарячого серпня. Готуються до вирію птахи

І ми відлітаємо… Хтось — ​у мрії та сподівання. Хтось — ​на чужину. Хтось — ​у Вічність… Стоїмо на пероні серпня, обійнявши поглядом рідне небо.

— Будь для нас погідним, — ​шепочемо серцем.

А небо просить дощу, аби змити втому і відпочити від спеки.

Стигле літо стелить жовті обруси з раннього опалого листя. Пригощає яблуками, грушами і сливами, яким ще не пора бути спілими. Бо вони — ​пізні, осінні.

— Куди ти поспішаєш, світку? — ​запитуємо у дня, який ще недавно був ранком, а вже вкладає спати сонце.

— А куди ви так поспішаєте, люди? — ​запитує день, намагаючись нас зупинити, аби не пройшли мимо долі, літа, квітки, яка розцвіла саме для когось із нас…

… — Як скоро минає життя, — ​кажемо із сумом.

… — Як швидко ви пройшли повз мене і майже не помітили, — ​зітхнув учорашній день, дивлячись услід часу, який майнув, наче видиво, залишивши окрайчик літа…

Ольга ЧОРНА.

 

21 серпня

Сонце (схід — ​6.11, захід — ​20.33, тривалість дня — ​14.22).

Місяць в Овні, Тельці. 20–21 дні Місяця.

Іменинники: Григорій, Зосим, Мирон,

Омелян, Сава, Леонід, Федір.

22 серпня

Сонце (схід — ​6.12, захід — ​20.31, тривалість дня — ​14.19).

Місяць у Тельці. 21–22 дні Місяця.

Іменинники: Матвій, Олексій, Дмитро,

Марія, Іванна, Антон, Григорій.

 

«У білім плині, в трепетанні райдуги спинився час?»

У серпневу спеку і дійсно здається, що, як у вірші Романа Лубківського, літо буде завжди. Але за вікном уже 20-те число його останнього місяця. Тож можемо лише, за словами поета, потішити себе надіями «що серпень цей іще не одпалав...»

А за прогнозом чергового синоптика Волинського обласного гідрометеоцентру Лесі Пасічник, 21 серпня — мінлива хмарність, короткочасний дощ, гроза, вночі — місцями. Вітер південно–східний, 7—12 метрів за секунду, вдень пориви — 15–20. Температура повітря вночі — 13—18, удень — 23—28 градусів тепла. 22–го — мінлива хмарність, без істотних опадів. Вітер північний, 5—10 метрів за секунду. Температура повітря вночі — 10—15, удень — 20—25 градусів тепла.

Температура води у річці Стир — 22, а в озері Світязь — 20 градусів.

За багаторічними спостереженнями, найтепліше 21 серпня було 2000 року — плюс 34, найхолодніше — 1977–го — 7 градусів тепла.

У Рівному 21 серпня без опадів, температура повітря — ​21–27 градусів тепла, 22-го — ​дрібний дощ, температура повітря — ​18–20.

 

Анекдот

— У нас після трьох дівчаток нарешті народився хлопчик!

— Вітаю! І на кого схожий?

— Не знаю, ми на обличчя ще не дивилися.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.