Тут ціла галерея плюшевих зайчиків, ведмедів, пупсів, машинок.
Двір загублених іграшок
Я натрапила на нього випадково і завмерла від несподіванки. На одній із вулиць Львова просто неба — музей залишених забавок і речей, що відслужили. Він з’явився тут завдяки одному мешканцеві
Якось Василь Петрович знайшов на подвір’ї дві забуті іграшки і поклав їх під дах, але по них так ніхто й не повернувся. А з часом інші сусіди почали зносити сюди непотрібні цяцьки, і їх стало ну дуже багато. Можна взяти собі ту, яка сподобалася, а можна просто побавитися.
Василь Петрович встановив тут гойдалку, пісочницю, змайстрував фонтан, зібрав кілька старих сервантів, на них стоять вазони, а на зовнішніх стінах будинку — картини. За роки у дворі загублених іграшок зібралася ціла галерея плюшевих зайчиків, ведмедів, пупсів, машинок… Є тут і пара чобіт, і старі музичні інструменти…
Недолік цієї своєрідної експозиції — хіба незахищеність від негоди. Під дощем речі намокають і забруднюються.
Недолік цієї своєрідної експозиції — хіба незахищеність від негоди. Під дощем речі намокають і забруднюються.
Відвідувачі по-різному відгукуються про цю колекцію. Для одних цей двір — повернення в дитинство, для інших — кладовище непотребу. Жаль зашкарублих від зміни погоди і вже не пухнастих звірят, які з вицвілих на сонці сервантів зазирають у душу: чи є ще там місце для чогось щирого, дитячого. Аж ні — усі дивляться, фотографують і йдуть своєю дорогою з власною оцінкою побаченого. Тож, як будете у Львові, поїдьте до двору загублених іграшок трамваєм № 6, що прямує до площі Старий ринок. І наче на машині часу потрапите у забуте дитинство.
Лариса ЗАНЮК.
Художниці, яка бачить крізь стіни Сонце, — 55!
Уже багато років, як хвороба прикувала Валентину Михальську до візка, і вікно простої селянської хати у селі Хворостів Любомльського району стало чи не єдиними її «виходом» у світ. Чимало неповторних пейзажів, які художниця нам подарувала, народилося саме завдяки йому.
Але якось на їхньому обійсті звели господарську будівлю. Вийшло — напроти цього вікна. І навколишній світ для Валентини враз закрився…
… У день 55–річчя самобутньої волинської художниці Валентини Михальської за столом у її маленькій кімнаті–храмі, яка вся потопає у картинах та іконах, друзі заговорили про ту стіну. Хтось запропонував її знести, хтось — повісити на ній якийсь життєствердний банер чи самим розмалювати. Навіть надійшла жартівлива ідея, щоб гості, які приїжджають до художниці, ставили на ній автографи.
— Я люблю цю стіну, — раптом обірвала мову Валентина. — Вона вже моя. Знаю напам’ять кожну цеглинку, кожну тріщинку на ній. Кожна тріщинка відає усі мої думки і секрети: за кого молюся, за кого боюся, що мені болить і від чого радію… А головне — за цією стіною я бачу Сонце! Люди, там таке красиве Сонце!!! І небо!!! Якби ми всі могли бачити за стіною Сонце, то, напевне, й Україна наша була б сьогодні не такою.
А головне — за цією стіною я бачу Сонце! Люди, там таке красиве Сонце!!! І небо!!! Якби ми всі могли бачити за стіною Сонце, то, напевне, й Україна наша була б сьогодні не такою.
Ще одне свідчення: журналістську премію «За служіння суспільству» імені Степана Сачука, лауреаткою якої є Валентина Михальська, вручають людям, котрим болить доля рідного краю.
Пані Валентино, нам потрібні не тільки Ваші малюнки. Нам не вистачає Вашого слова. Слова Людини, зітканої із Сонця і Любові. Будьте!!!
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.
Золоті слова
«Жити по совісті дуже важко, а жити, як усі, — дуже легко і виходить якось само собою. Є гарна приказка: Боже — дороге, бісове — дешеве, і ось на це дешеве всі й кидаються».
Священник Олександр ЄЛЬЧАНІНОВ.
На пероні серпня
У долоні літа падають зорі, мов золоті сльози гарячого серпня. Готуються до вирію птахи
І ми відлітаємо… Хтось — у мрії та сподівання. Хтось — на чужину. Хтось — у Вічність… Стоїмо на пероні серпня, обійнявши поглядом рідне небо.
— Будь для нас погідним, — шепочемо серцем.
А небо просить дощу, аби змити втому і відпочити від спеки.
Стигле літо стелить жовті обруси з раннього опалого листя. Пригощає яблуками, грушами і сливами, яким ще не пора бути спілими. Бо вони — пізні, осінні.
— Куди ти поспішаєш, світку? — запитуємо у дня, який ще недавно був ранком, а вже вкладає спати сонце.
— А куди ви так поспішаєте, люди? — запитує день, намагаючись нас зупинити, аби не пройшли мимо долі, літа, квітки, яка розцвіла саме для когось із нас…
… — Як скоро минає життя, — кажемо із сумом.
… — Як швидко ви пройшли повз мене і майже не помітили, — зітхнув учорашній день, дивлячись услід часу, який майнув, наче видиво, залишивши окрайчик літа…
Ольга ЧОРНА.
21 серпня
Сонце (схід — 6.11, захід — 20.33, тривалість дня — 14.22).
Місяць в Овні, Тельці. 20–21 дні Місяця.
Іменинники: Григорій, Зосим, Мирон,
Омелян, Сава, Леонід, Федір.
22 серпня
Сонце (схід — 6.12, захід — 20.31, тривалість дня — 14.19).
Місяць у Тельці. 21–22 дні Місяця.
Іменинники: Матвій, Олексій, Дмитро,
Марія, Іванна, Антон, Григорій.
«У білім плині, в трепетанні райдуги спинився час?»
У серпневу спеку і дійсно здається, що, як у вірші Романа Лубківського, літо буде завжди. Але за вікном уже 20-те число його останнього місяця. Тож можемо лише, за словами поета, потішити себе надіями «що серпень цей іще не одпалав...»
А за прогнозом чергового синоптика Волинського обласного гідрометеоцентру Лесі Пасічник, 21 серпня — мінлива хмарність, короткочасний дощ, гроза, вночі — місцями. Вітер південно–східний, 7—12 метрів за секунду, вдень пориви — 15–20. Температура повітря вночі — 13—18, удень — 23—28 градусів тепла. 22–го — мінлива хмарність, без істотних опадів. Вітер північний, 5—10 метрів за секунду. Температура повітря вночі — 10—15, удень — 20—25 градусів тепла.
Температура води у річці Стир — 22, а в озері Світязь — 20 градусів.
За багаторічними спостереженнями, найтепліше 21 серпня було 2000 року — плюс 34, найхолодніше — 1977–го — 7 градусів тепла.
У Рівному 21 серпня без опадів, температура повітря — 21–27 градусів тепла, 22-го — дрібний дощ, температура повітря — 18–20.
Анекдот
— У нас після трьох дівчаток нарешті народився хлопчик!
— Вітаю! І на кого схожий?
— Не знаю, ми на обличчя ще не дивилися.
