Cкільки всього цікавого є на світі!
Вишивати, танцювати чи конструювати?
Моя дитина «№ 3» ціле літо награє на сопілці. Звісно, я нагадую, заохочую, іноді змушую. Не знаю, як там буде з музичною кар’єрою у майбутньому, але думаю, що обов’язковість виховається… Дуже хочу влучно направити і дочку, і ще меншого сина у ті доріжки, в яких їм буде найцікавіше і які придадуться у житті. (Ще маю принцип: плавання, як і англійська, є обов’язковими)
З досвіду життя зі старшими хлопцями знаю, що захоплення бувають яскраво вираженими або ледь помітними. Добре, якщо домашнє середовище і школа можуть підказати, за що схопитися: старший син полюбив шахи, бо їх любив тато, і тому що розумів їх як математик. Середній пурхав по секціях, як метелик, і так ніде не зачепився, зате дуже цінує спілкування — думаю, що саме це він шукав, знаходив і шукає досі… Але чи є якісь правила, як допомогти дитині знайти себе?
Психологи радять батькам приглядатися, над чим присідають їхні нащадки. Пазли і головоломки — то ніби прояв задатків математичного мислення, ігри з пуголовками в калюжі — природолюбство, як дитина підспівує чи відображає ритм мелодії — демонструє її схильність до музики. Є ще багато нюансів, які можна розгледіти, відірвавши себе від інших справ. Приміром, я точно знаю, що при виборі додаткового заняття треба звертати увагу на посидючість дитини: втихомирювати себе на уроках, а потім ще й на малорухливому гуртку — то вже почуватиметься, як на тортурах.
Психологи радять батькам приглядатися, над чим присідають їхні нащадки. Пазли і головоломки — то ніби прояв задатків математичного мислення, ігри з пуголовками в калюжі — природолюбство.
Ще один суттєвий момент, на який озираємося: протестний настрій доньки-сина через нав’язування на кшталт «ти мусиш ходити на той гурток». Діти обожнюють демонструвати незалежність, тому мусимо це враховувати і пропонувати лагідно, підводити до цього розпитуваннями… До речі, аналіз власного «гуртково-секційного» минулого — дуже помічна штука: свій досвід допоможе зрозуміти дітей. Пам’ятаю, як я змінювала гуртки: десь були значно старші діти, щось виявилося зовсім не таким, яким уявляла, в одній секції тренеру не хотілося працювати і це було дуже відчутно. Веду до того, що дітям можна давати дегустувати такі речі і не ставати безапеляційно дибки, коли вони хочуть, приміром, закінчити кар’єру танцюриста на четвертому занятті. Звісно, коли вкладено багато зусиль і часу — треба розбиратися: цікавитися деталями. Є моменти знесилення і втоми, у які таки варто стати дитині тимчасовою опорою, спонукати потерпіти, перемкнути увагу на інше. Буває, що хобі з молодшого шкільного віку стає життєвим вибором, тоді легше у 16–17 років, бо усвідомлений вибір у більшості стає можливим аж у 20 літ. А буває «як відрізає» — дитина навіть згадувати не хоче себе з пензлем чи за фортепіано. Та у будь-якому випадку додаткова зайнятість (окрім уроків) обертається плюсами, бо навчає розпоряджатися часом, співвідносити потреби, бажання і обов’язки, розвиває певні задатки, навчає спілкуватися з людьми і розширює світогляд.
Отож, якщо маєте можливість вручити сину чи доньці (чи обом) гітару-пензля-плавальну шапочку-набір хіміка — зробіть це, можливо саме така ваша ініціатива відкриє новий неоціненний світокрай. Наостанок запрошую ділитися своїми історіями з позашкільних уроків.
Адреси для спілкування незмінні: поштова є на сторінках газети, а електронні — [email protected] або ж [email protected].
