«Коли біг по Святій Землі 21 кілометр, думав про те, що тут ходив Сам Бог»

Його робочий день зазвичай починається з пробіжки в парку, а потім він поспішає на роботу й оперує малюків.

Чернівчанин Євген Микитинський зі своїх 64 літ 35 активно займається бігом на довгі дистанції і понад 40 років працює дитячим хірургом. З 1992-го він у місцевій міській дитячій клінічній лікарні — ​завідувач відділення. Така відповідальна робота, безумовно, дуже виснажлива, тому біг допомагає лікареві психологічно відновлюватися.

— Як тільки дозволяю собі трохи розслабитися, то відразу підвищується тиск, починає боліти голова, — ​зізнається пан Євген. — ​А після вранішньої пробіжки з’являється настрій, нормальна працездатність. Для хірурга важливо, щоб була світла голова, міцні руки могли тримати скальпель, не стомлювалися ноги, бо доводиться стояти годинами.

Розпочинав із дистанції 10–15 км, а 1991-го уперше здолав 100 км супермарафону в Одесі. Після певної паузи на 60-річчя пан Євген знову поїхав на змагання у 42-кілометровому «золотому» марафоні у Франкфурті-на-Майні. Відтоді щороку буває на декількох міжнародних стартах та встановлює особисті рекорди. У Люцернському міському марафоні у Швейцарії 21 кілометр Євген Миколайович подолав за 2 години 7 хвилин. Це на 3 хвилини швидше, ніж попередній його рекорд. А цьогоріч дитячий хірург узяв участь у двох півмарафонах: у травні — ​в Чернівецькому, а у червні — ​в Гамбурзькому в Німеччині.

Розпочинав із дистанції 10–15 км, а 1991-го уперше здолав 100 км супермарафону в Одесі. 

— Щоб пробігти більш-менш достойно, за місяць необхідно набігати в середньому 150–170 кілометрів, — ​ділиться досвідом хірург-спортсмен. — ​Роблю це тричі на тиждень у міському парку: у будні — ​по 30–40 хвилин, у вихідні — ​півтори години. На трасі довжиною у 1850 метрів «намотую» круги вранці, коли повітря свіже та чисте.

Біг для нього, окрім зняття стресу і нормалізації тиску, став способом життя, без якого вже не обійтися.

— ​Що більше негативу назбиралося на роботі, тим більші дистанції намагаюся пробігти,  — ​зізнається пан лікар.

На міжнародних змаганнях його вражає, як люди з усього світу, які не знають мови, розуміють одне одного без слів, і це заряджає позитивом надовго.

Захоплення спортом Євген Миколайович передав і своїй сім’ї. Завжди підтримує чоловіка дружина Валентина, їздить з ним на всі забіги, підтримують двоє дітей і двоє онуків. Син — ​кандидат у майстри спорту з дзюдо, брав участь у змаганнях із біатлону. Донька займається художньою гімнастикою, внук — ​тхеквондо і плаванням. Отож, як бачимо, любов до спорту стала сімейною традицією.

Лікар уже подолав один із найважчих у світі марафонів, про який довго мріяв,  — ​Єрусалимський, у якому пробіг 21 кілометр. Він вважається одним із найскладніших міських марафонів через велику кількість підйомів і спусків. Змагалися у ньому 35 тисяч учасників із 72 країн світу.

— Коли біг по Святій Землі, — ​розповідає лікар,  — ​думав про те, що тут ходив Сам Бог, і це надзвичайне відчуття окрилювало.

Після того, як пробігає дистанцію,  дитячий хірург зазвичай сідає за кермо й повертається додому, поспішає в лікарню на чергування. А між тим продовжує тренуватися, аби бути у формі до наступних забігів.

За матеріалами сайтів «Молодий буковинець», «АСС», «Шпальта».

Руслана ЧАЙКА