Є у школі інтернет – та не працює... туалет.
На Волині з 1 вересня 150 дітей все ще «ходитимуть надвір»…
Ганебне питання й досі не вирішили, а як же «Гідність дитини»?
Уявіть: зима, заметіль, велика перерва, а до туалету на вулиці спочатку треба бігти стометрівку під снігові обстріли старшокласників, а потім ще й вистояти чергу. Хто навчався у сільській школі, той знає, що таке нужник типу «сортир» із діркою в підлозі. Ми так і просилися колись у вчительки на уроці: «Дозвольте вийти надвір». Але це ще не з рубрики «минуле»
Як виявилося, у багатьох школах України й досі такі туалети, і Волинь — не виняток, а зовсім навпаки. 43 санвузли в приміщенні потрібні були волинським школам на початку року (для порівняння: на Закарпатті — 112, Чернігівщині — 97, Житомирщині — 67, Івано-Франківщині — 62, в інших цивілізованіше). Рік добігає кінця, а точної інформації щодо кількості шкіл без внутрішніх вбиралень ніхто не називає, адже у багатьох йде процес виготовлення документів, а робити ще й не починали.
Абсурдно, що у навчальні заклади закуповують сучасну оргтехніку, мультиборди за програмою НУШ, але про яку нову українську школу може йти мова, якщо школярам доводиться як у давнину бігти справляти нужду на вулицю у сарай із діркою в підлозі?
Очільниця Волинського обласного управління освіти Людмила Плахотна узагальнює: 150 дітей на 1 вересня ще поки будуть «ходити надвір». У деяких школах внутрішні туалети є, але вони використовуються не за призначенням.
Якось в одному інтернаті авторка цих рядків побачила, як прибиральниця шваброю жене на вулицю дітей в той самий типу «сортир», бо не хоче зайвий раз прибирати в санвузлі, тому зачиняє його на ключ. І такі ситуації типові.
У моєї колеги значно печальніший спогад. Її історія могла б перетворитися на справжню трагедію, якби не диво. Маленьку першокласницю вчителька спровадила в туалет на вулицю, хоча на той час у школі майже 30 літ тому (не буду називати села) вже був внутрішній санвузол, але у приміщенні він, за неписаними правилами, чомусь призначався лише для вчителів. Дівчатко оступилося в темному сараї й провалилося в дірку. Цей кошмар у неї досі перед очима, як заледве втримувалася посинілими пальчиками і лепетала відчайдушно молитву, якої навчила бабуся. Якась сила наче підняла її тоді нагору. А вбиральню на вулиці після тієї пригоди закрили.
У нас завжди так: треба жертву. Але через три десятиліття ситуація з туалетами на Волині не дуже змінилася. Ганебним явищем назвала цю проблему минулоріч міністерка освіти Лілія Гриневич, яка приїздила на Волинь.
— Неприпустимо у ХХІ столітті, що в той час, коли дитина має перейматися навчанням, вона думає про те, як задовольнити природні потреби, — зауважила міністр освіти, бо дала тоді старт проєкту «Гідність дитини». Абсурдно, що в освітні заклади закуповують сучасну оргтехніку, мультиборди за програмою НУШ, але про яку нову українську школу може йти мова, якщо школярам доводиться як у давнину бігти справляти нужду на вулицю у сарай із діркою в підлозі?
Серед найбільш проблемних з цього питання районів є Ківерцівський (потребує 10 санітарних кімнат) та Маневицький (13). У деяких уже залагодили цю табуйовану проблему, інші ж зустрінуть першокласників із туалетом типу «сортир» і цього навчального року. Як пояснили мені голови адміністрацій та начальники від освіти, з держбюджету на це виділили 16 905,1 гривні, а цього вкрай недостатньо. А місцеві бюджети теж не мають коштів. У малокомплектних школах та філіях опорних закладів про будівництво санвузлів взагалі не йдеться. І чи не ця проблема в числі інших, аби зекономити кошти на вищі зарплати вчителям, спонукатиме закривати такі заклади зовсім?
Начальник відділу освіти Ківерцівської райдержадміністрації Микола Грибук розповів, що із 10 потрібних санвузлів (у селах Завітне, Дубище, Веснянка, Дачне, Метельне, Одеради, Хопнів, Носовичі, Чемерин, Скреготівка) взялися лише за один — у селі Одеради, який обладнають за кошти місцевого бюджету, але й це буде ближче до кінця року, а не до початку навчання.
Вирішення проблеми затяглося через те, що села перейшли в новостворені ОТГ, а коштів у громадах на такі об’єкти немає і до кінця року не буде.
Тож хай там що пані Гриневич говорить про «гідність дитини», а школярі і далі, як «негідники», ходитимуть до вбиральні з діркою в підлозі.
Чи вдасться закрити питання до нового навчального року зі шкільними санвузлами у Маневицькому районі, поцікавилася в тоді ще очільника районної держадміністрації Андрія Линдюка (його днями звільнив із посади Президент України Володимир Зеленський). Він зізнався, що до вересня точно його не вирішать.
— У травні було виділено кошти на добудову санвузлів у 7 школах, з яких три належать до ОТГ. Замовили проєкти, часткове співфінансування з місцевого бюджету виділили, — розповів пан Андрій. — Тож як тільки проєктанти впораються, будівельники приступлять до виконання робіт і до кінця року їх завершать. Хоча проблемні точки у школах району ще залишаться. Це філії опорних закладів. Тому про туалети там не йдеться, а про те, як бути із самим приміщенням школи без дітей.
У деяких сучасних школах Луцького району, у яких побувала і де ремонт просто на вищому рівні, була неприємно вражена плануванням туалетних кімнат, які не мають дверей, а подекуди й перегородок. Одна мама розповіла, що таким чином її дівчинка заробила собі проблему зі здоров’ям, бо соромилася йти разом з іншими дітьми в такий загальний туалет і терпіла. Довелося звернутись до лікаря. У деяких школах існує імітація внутрішнього санвузла, але без зливу води, що теж ганебно.
Приємно була подивована, що у Ковельській школі № 8, яка спеціалізується на інклюзивній освіті, є спеціальна туалетна кабінка, облаштована для дітей із особливими потребами. А під час впровадження такої освіти це має бути в проєктах усіх шкіл.
Подекуди внутрішні санвузли у них такі занедбані, що починати потрібно з нуля, щоб замінити стару плитку й сантехніку, встановити дверцята. Та коли ще до цього дійде? Хоч би вже нарешті зникли на вулиці шкільні «сортири».
