Чому в Любешові не відзначали День Незалежності України?

Мені можуть дорікнути, що це не так. Адже напередодні, 23 серпня, проходили заходи, приурочені до Дня Державного Прапора на площі перед адмінбудинком. Тоді підняли стяг України. Були святкові промови, зокрема і депутатки Верховної Ради України Ірини Констанкевич, традиційні подарунки та подяки шановним працелюбам та спортсменам. На закінчення — ​аж занадто скромний, як для свята, концерт (лише із чотирьох чи п’яти номерів).

На двадцять восьмому році Незалежності України не було святкування головного державного свята у райцентрі! 

Потім була Хода гідності до обеліска Скорботної матері, де знаходяться плити з іменами загиблих воїнів-афганців, пам’ятні знаки полеглим у зоні АТО жителям району та Героям Небесної сотні, воякам ОУН–УПА. Там провели молебень за Україну та її народ. Так, під час цих урочистостей згадувався й День Незалежності, були привітання до свята. Але все це відбувалося (наголошую!) 23 серпня, у День Державного Прапора.

 А 24 серпня — ​тобто у День Незалежності України — ​у Любешові взагалі не було жодних урочистих заходів. У це аж надто тяжко повірити, але це так! На двадцять восьмому році Незалежності України не було святкування головного державного свята у райцентрі! Його відзначення проігнорували місцеві чиновнички! Взяли — ​та й відмінили! Хоч був такий гарний літній день! Ніби сама природа створювала святковий настрій та кликала на урочистості. Я проходив селищем, і було якесь таке гнітюче враження. Жителі райцентру, з якими спілкувався, обурювалися, що Любешів не святкує!

У неділю, 25 серпня, на стадіоні відбулися волейбольні турніри та гра у футбол.

Подібне в Любешові вже було у 2013 році. Тоді відзначення Дня Незалежності перенесли із суботи на неділю. Дату змінили, але все-таки — ​відзначали! Була велика святкова хода у вишиванках, були урочистості на стадіоні — ​саме до Дня Незалежності. Тодішнє перенесення чиновники пояснювали тим, що воно випало на суботу і що багато людей піде копати картоплю. Звісно, що таке примітивне пояснення розраховане на простачків. Бо якщо вдуматися, то все не так просто. Адже, напевно, якби нині хтось запропонував, приміром, перенести святкування Різдва Христового або Великодня на інші дні, то, найімовірніше, на нього подивилися б як на людину, що несповна розуму.

Або пригадаймо недавнє радянське минуле. Щось не пам’ятаю, аби якийсь керівник навіть у невеликому селі наважився тоді проігнорувати або навіть перенести святкування Великого Жовтня (7 листопада), дня народження Леніна (22 квітня) чи навіть 1 Травня?

Не знаю, це випадковість, намагання не обтяжувати себе зайвими клопотами, впевненість чиновників у безкарності та вседозволеності, чи добре спланована далекоглядна політична акція в цей непростий для України час? Я не шукаю «ворогів народу». Але, на моє переконання, цьому прикрому випадку має дати оцінку Служба безпеки України. Чи не хоче хтось у такий спосіб принизити значення нашого головного державного свята? Адже якщо минулого разу перенесли відзначення на інший день (мовляв, нічого страшного), то тепер про нього взагалі «забули». І так поступово чиновнички при владі стиратимуть нашу пам’ять, зневажатимуть нашу гідність, одвічне намагання самим будувати свою країну.

Головне державне свято України під жодним приводом не можна переносити на інший день! Бо в такий спосіб воно втрачає свій сенс. Можна перенести свій день народження, але не День народження країни. На моє переконання, то — ​великий злочин, насамперед перед пам’яттю загиблих патріотів. Відзначаючи свято, ми утверджуємо українську державність, виховуємо молоде покоління патріотами.

P. S. Якщо представники влади Любешівщини мають іншу думку, ми її обов’язково надрукуємо.

Петро КРАВЧУК, почесний громадянин Любешова