«Це буде день, коли настане мир».
«Віримо, що в українському календарі скоро з’явиться інша, не менш знакова дата…»
Із виступу Президента України Володимира Зеленського під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності
«Кожен мій ранок починається з sms–повідомлення.
Це sms від Генерального штабу. За минулу добу обстрілів — сім, втрат — дві. Цифри можуть бути різними, але тільки одна робить ранок добрим. Це — нуль.
Обстрілів — нуль. Втрат — нуль.
І давайте для початку подякуємо тим, завдяки кому ми можемо сьогодні бути тут, під яскравим сонцем і чистим блакитним небом. І щоб ці оплески почули наші захисники, які зараз боронять Україну на Сході. Завдяки вам ми відзначаємо сьогодні 28–му річницю Дня проголошення Незалежності.
…Ми не повинні забувати, що Незалежність не з’явилася за помахом чарівної палички. Активна боротьба за неї почалася понад 100 років тому. Тривала вона і в часи Радянського Союзу. Микола Руденко, Василь Стус, Петро Григоренко, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, учасники Революції на граніті. Це неповний список тих, хто боровся за здобуття Незалежності. Хтось — ціною власної свободи, а хтось — ціною власного життя. Заради цього одного дня. 24 серпня 1991 року. І цей день був неминучим. Бо, як казав Левко Лук’яненко, прагнення до незалежності закладене у нашому генетичному коді.
І мій ранок починатиметься з sms-повідомлення: за минулу добу в Україні народилося 1000 хлопчиків та 1001 дівчинка.
… Потім настав 2014 рік. Спочатку всією країною ми довели, що маємо гідність. Не побоялися водометів і кийків. А дехто не побоявся і снайперських куль.
Тоді всією країною ми дізналися, що Сотня може бути Небесною.
А згодом на нашу землю прийшла війна, яку ми зустріли всією країною.
І тут «усією країною» — це вже не просто художній прийом. Бо ми — у прямому сенсі слова — всією країною збирали на бронежилети, медикаменти, тепловізори. Всією країною, в інтернеті та біля телеекранів були прикуті до новин зі Сходу. Новин, де решта слів втрачала сенс, а перед очима були тільки назви населених пунктів та кількість загиблих героїв.
Як це не парадоксально, але тоді ми народилися вдруге. Як країна та як суспільство. Об’єднались і згуртувалися. Згадали це забуте відчуття — коли ти пишаєшся своєю Батьківщиною.
Наша земля — неповторна, чарівна, незламна, неймовірна, дивовижна, казкова, чудесна, прекрасна. Якби не наша Батьківщина, людство могло б і не знати цих слів. Адже всі вони були створені для того, щоб описати Україну.
І сьогодні вона відзначає
28–му річницю Незалежності. За ці роки ми зробили найголовніше. Ми їх примножили. Зберегли незалежність і свободу.
І бережемо сьогодні. Хтось — ціною власної свободи, а хтось — ціною власного життя.
У цей важливий день ми віримо, що в українському календарі скоро з’явиться інша, не менш знакова дата. Конкретне число і місяць — не важливі.
Бо це буде день, коли настане мир.
І мій ранок починатиметься з sms–повідомлення: за минулу добу в Україні народилося 1000 хлопчиків та 1001 дівчинка».
Коментарі
Остап ДРОЗДОВ, письменник, журналіст, телеведучий:
«Він (Президент Зеленський. — Ред.) зупинявся біля Алеї Небесної сотні — а в мене перед очима стоять його жарти на тему беркутні, якій дати б ебонітові палички, отоді спецназ викрешив би з мітингувальників чималу кількість дармової електроенергії. Я це пам’ятаю.
Він говорив про Богдана Хмельницького — а в мене перед очима стоїть його лисий корєш по «95 Кварталу», який регулярно висміював козаків, причіпляючи собі оселедця на полірований череп.
Він говорив про освоєння космосу — а в моїх вухах лунає порівняння моєї «космічної країни» з проституткою з німецького порно, яка «і вам даст».
Він говорив про те, чому він любить цю країну — а в мене подумки крутяться його малоросійські «Свати» та інша трешова «продукція» попередніх років, знята для Раші і на гроші Раші.
Він говорив про «ми разом усією країною» — а я чую «мы вместе братья, правда ведь?».
Я все це пам’ятаю. Тому кажу: НЕ ВІРЮ».
Василь УЛІЦЬКИЙ, журналіст газети «Волинь-нова»:
«Звісно, що ті, хто не сприймав Володимира Зеленського раніше, не вірять у його щирість і тепер. Справді, важко довіряти людині, яка зараз пафосно говорить про речі, з яких ще недавно глузувала. Але мені пригадується розповідь журналістки Яніни Соколової про одеського таксиста, який її підвозив і радів, що нарешті «українські фашисти» програли, і до влади прийшов проросійський Зеленський. І що той таксист думає зараз, після урочистої промови нового Президента на День Незалежності, коли він згадав і Небесну сотню, і Героїв війни, і українських історичних діячів? Так, ми не почули слів «Росія» та «УПА». Але і цього достатньо, щоб ті, хто не приймає і не сприймає Україну і хоче, щоб тут була Росія (а такі точно вже голосували не за Порошенка), побачили у малоросі Зеленському ще одного бандерівця. Який говорив фактично те ж саме, що й Порошенко, тільки дещо згладив кути.
Так, Зеленський відмінив військовий парад. Неправильно зробив. Але, як кажуть на Галичині, нема зле, щоб не вийшло на добре. Своєрідний парад, неофіційний, все одно відбувся — як Марш захисників. Він виявився дуже велелюдним і потрібним. Ті, хто на нього прийшов, знову відчули плече один одного, зрозуміли, що вони — велика організована сила. Ці люди знову зберуться, як треба буде, зберуться навіть, якщо їм відключать усі телефони. Бо цей момент вони відчують шкірою. І це — ще один результат цьогорічного святкування Дня Незалежності: Зеленський побачив десятки тисяч активних людей, які готові сказати «стоп», коли у нього закрутиться голова від всевладдя».
