Коли Президент поклав руку на груди — мільйони українців схопилися за серце
Уперше з’явилося відчуття, що його звучання було нещирим, фальшивим, неприроднім…
Мирослава КОЗЮПА, редактор відділу інформації «Газети Волинь»
Ви плачете, коли чуєте наш гімн? Такий щемливий і такий величний! Я зрозуміла це у 1994 році, коли він звучав на честь олімпійської чемпіонки Оксани Баюл в Ліллегхаммері. Це було чи не перше усвідомлення патріотизму і перші сльози гордості за нас як за українську націю. Відтоді клубок до горла підступає щоразу, коли лунають його слова.
«Гімн України — це ж алілуя… розспів. У ньому є ознаки літургійного початку. У ньому затонула якась пам’ять про літургію, про Всенічну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають», — так про український славень сказав композитор Валентин Сильвестров під час Євромайдану. Тоді наш гімн набув особливого значення, і здавалося, ніщо й ніколи вже не змінить патріотичної сутності його слів.
Я завжди знала, що український гімн — найкращий у світі! А якось почувши його у виконанні різних націй, ще й переконалася — це літературний шедевр, адже він завжди унікальний і впізнаваний, незалежно якою мовою його співають. Він завжди звучав по-особливому: і в моменти прославляння досягнень спортсменів, і коли його заводили кіборги в оточеному російськими окупантами терміналі Донецького аеропорту, і у хвилини прощання з Героями, більшість з яких залишилися вічно молодими під Волновахою, Іловайськом, Дебальцевим… І навіть коли влітку «Океан Ельзи» мандрував туром по Україні, плакала ридма, коли тисячі людей у всіх великих містах на фоні підсвіченого вечірніми променями сонця неба виконували славень. Як це круто об’єднати країну Піснею — заздрила Святославу Вакарчуку!
Телевізійні шоумени перетворили державну святиню під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності на якийсь кліп для чергового телеефіру, видовище заради аплодисментів деякої кількості глядачів та гонорарів кількох артистів. Виконавиці Тіні Кароль, оголюючи плече в красивому і досить звабливому платті, краще було б співати народну: «На даху я, на даху я»…
Однак цими днями гімн уперше не прокотився щемливою хвилею попід серцем, не зачепив за душу. Уперше з’явилося відчуття, що його звучання було нещирим, фальшивим, неприроднім… Що виконавці не розуміють ні його історичної ваги, ні сучасної значущості. Телевізійні шоумени перетворили державну святиню під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності на якийсь кліп для чергового телеефіру, видовище заради аплодисментів деякої кількості глядачів та гонорарів кількох артистів. Виконавиці Тіні Кароль, оголюючи плече в красивому і досить звабливому платті, краще було б співати народну: «На даху я, на даху я»…
Не скажу, що шоу 24 серпня не викликало емоцій. Але найперше — страх, що Україну перетворюють на майданчик для зйомок «Розсміши коміка». Бо не личить першій особі держави кривлятися й показувати язик під час урочистої церемонії на честь найбільшого свята в країні. Що не пасує в цей день випускати на Майдан, де розстрілювали Небесну сотню, артистку з «тарілкою» на голові.
І викликало злість за наругу над державним символом, з якого викинули цілий куплет. Другий, зі словами: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, в ріднім краю панувати не дамо нікому…»
І — жаль, що Президент, який заявляв, що кумовства і сватовства не буде, порушив обіцянку, запросивши до підготовки державних свят друзів по сцені. Тих, які мають талант до заробляння грошей, але не знають, що під величне «Ще не вмерла України, ні слава, ні воля…» сто років тому вмирали герої Холодноярської республіки, а нині — захисники на Донбасі. Що гімн — це святе, яке не перетворити ні в цирк, ні в шоу, ні в театр. Що руку на груди кладуть, аби стишити біль у серці за жертвами декількох поколінь українців, які віддавали життя у боротьбі за незалежність, а не тому, що всі так роблять. n
Маєте іншу думку — пишіть: 43025, «Газета Волинь», просп. Волі, 13 або volyn. nova@ gmail. com.
