Багатий світ тварин та комах, тисячолітні екземпляри і гігабайти інформації, якими володіє Павло Войтко, поки що туляться у невеличкій кімнаті на околиці райцентру.
Волинським Турійськом плавали акули і морські їжаки (Фото, відео)
Це довів місцевий колекціонер скам’янілостей Павло Войтко. А ще він за сорок років зібрав дивовижну експозицію комах, якої, втім, …не існує
«Батьки сварили, а я все одно ловив метеликів»
«Може, ви не так це уявляли», — господар зустрічає нас на порозі невеличкого приміщення. Тут Павло зберігає свою унікальну для області або і для країни колекцію. Ну звісно, що уявляла я геть інше: знала, що чоловік цікавиться крилатими, і готова була побачити хіба кілька десятків видів. Усе–таки це райцентр, а не науковий інститут.
Реальність перевершила сподівання: їх тут незліченна кількість! Але річ навіть не у чисельності. Вразила насамперед залюбленість чоловіка у цю справу. Часто буває, що за скромністю людини приховується стільки глибини, стільки знань, що і дивуєшся, і по–доброму заздриш, і хочеш і собі щось перейняти.
Павло Войтко виховує чотирьох дітей, майстер із виготовлення меблів. Він анітрохи не зоолог. Єдине, що офіційно пов’язує його з наукою про природу, — це навчання у тоді ще Шацькому лісовому технікумі. Всі знання і широта кругозору — результат його власного прагнення знати більше. «З п’яти років я, можна сказати, почав оце все збирати. Ловив метеликів, засушував їх. Батькам таке захоплення категорично не подобалося, сварили мене, але потім змирилися, бо побачили, що це моє. Важко сказати, в який конкретний момент я цим зацікавився, — воно завжди було в мені», — пригадує чоловік.
Де Волинь, а де Індонезія!
Колекція вражає і кількістю, і своєю географією. Чисельністю, звісно, беруть її головні «герої» — комахи. Їх тут тисячі видів, і це вже серйозне наукове надбання, а не аматорське зібрання. Крихітні, як горошини, велетні завбільшки із мобільний телефон, метелики на дві долоні. Господар помешкання як із таємної схованки з власноруч змайстрованого дерев’яного столу висуває одну за одною ентомологічні коробки, де зберігається його велика справа. Поруч стоїть мікроскоп, і те, що здавалося невиразною горошиною, під ним умить розкривається і вже схоже на довершену роботу великого творця.
Ареалом поширення і крихітних крилатих, й інших цікавинок, якими багата експозиція, можна сміливо оперезати глобус. Яйце пінгвіна з Антарктики, черепаха із В’єтнаму, краби з берегів Сомалі, атлантичний мечохвіст… Дещо Павло купував, дещо обмінював на свої унікальні речі, та й знайомі, знаючи про захоплення турійчанина, намагалися допомогти розширити цей мінімузей.
Поруч із заморськими мешканцями стоять і не менш унікальні волинські сусіди. «Ось зуб акули, а це скам’янілий панцир морського їжака. Я їх тут у піщаному кар’єрі знайшов, — Павло дивує інформацією і протягує в іншій руці практично такий самий їжаковий «саркофаг». — Цей з Індонезії, а цей із Турійська». Є тут і частини закам’янілого дерева, є і сучасні цікавинки, як–от земноводні, риби чи птахи.
Ось зуб акули, а це скам’янілий панцир морського їжака. Я їх тут у піщаному кар’єрі знайшов.
Останні — чи не найбільший головний біль чоловіка. Вони не мають законного права існувати навіть у вигляді опудал. «Я не мисливець і жодного птаха за своє життя не вбив. Але буває, що вони гинуть на електропроводах, машини їх збивають. Мені знайомі повідомляють про таких, і тоді постає вибір: або викинути їх на узбіччя, як це зазвичай роблять, або я їх заберу і після обробки (маю навики таксидерміста) зможу показати дітям, якими є ці тварини зблизька. Буває, що якісь такі вироби постоять у мисливських будинках рік–два і їх позбуваються, а я ж хочу, аби це збереглося», — каже колекціонер.
Школярі ховають телефони — значить, їм цікаво
Кімнатка на 13 квадратних метрів часто приймає гостей, особливо школярів. Першими відвідувачами були однокласники сина, згодом уже навіть із сусіднього району стали приїжджати. Чоловік проводить тут екскурсії, і про таке доповнення шкільної біології можна тільки мріяти. Каже, дітям найбільше подобаються видовищні жуки, екзотичний мечохвіст. А от ніс риби–меча він навіть дає потримати у руках! А ще, додає, усі чомусь дуже люблять велетенського бобра, що в кутку кімнати — поруч із реальним підточеним цими зубастиками деревом. Автору колекції приємно бачити, як школярі мимоволі ховають телефони і з цікавістю дивляться на розмаїття світу, в якому живуть.
Аби все зібране було більш доступним для огляду, Павло планує переселити експонати у просторіше приміщення, яке розташоване поряд. Тут потрібен серйозний ремонт із замуруванням вікон, адже сонце і пил — найперші вороги його дітища. На словах місцева влада навіть обіцяла облаштувати доїзд до цього місця, бо поки що добиратися сюди доводиться через приватну територію виробничої фірми, що не зовсім зручно.
Турійчанин абсолютно не прагне заробляти на цій справі і ні в кого не просить коштів, за екскурсії не бере ані гривні. Та що там: за стільки років він не продав жодного екземпляра з колекції! Міняти — міняв, а от продавати принципово відмовляється. Хоча упорядкувати таку масу зразків коштує немало. Купує професійні булавки, картки, оплачує мандри своїх жуків (якщо сам не може ідентифікувати їх, то у знову ж таки спеціальному пакуванні відправляє до науковців і потім уже опізнаними і підписаними зустрічає на місці). А ще шукає спеціалізовану літературу, має і столітні видання, і сучасні закордонні. Як не дивно, дружина Зоя, яка теж прекрасно орієнтується у цій «комашиній» темі, не перечить такому хобі. Вона й сама при нагоді допомагає зі збором нових зразків і безпомилково знає, яким подарункам радітиме її чоловік на день народження: сачок, бінокль, глобус.
«А насправді цього всього в мене ніби й немає»
Втім, поки що доля цієї мегакорисної і непростої праці є несподівано песимістичною: колекції Павла юридично не існує. Він просто має комах. Ані те, що зібрання опрацьоване найкращими спеціалістами і професійно систематизоване, ані відповідність його усім ентомологічним стандартам, не допомагає. Ані в місцевій владі, ані на найвищому міністерському рівні ніхто не може підказати чоловікові, як домашній скарб перетворити на наукове надбання, аби воно послужило науці й людям. Павло неодноразово прагнув якось узаконити експозицію, але поки що все без змін: вона існує у рамках громадської ініціативи «Просвітницький центр «Знайомство з творінням», мета якої — допомогти пізнавати альтернативну теорію створення світу, відмінну від традиційного вчення про еволюцію Дарвіна.
Павло ж радіє і тому, що принаймні йому ніхто не заважає займатися улюбленим ділом, і продовжує збирати нові цікавинки. В сусідній кімнаті показує різноманітні гнізда птахів. Навіть те, як він їх знаходить, варте окремої статті! Для спокою зоозахисників запевняє, що жодна пташка при цьому не постраждала. Того, що розказує чоловік, я не чула ніколи, справно колись відходивши на уроки біології. І хоча він жартує, що з усього створеного людиною шанує хіба книги, вони ніколи не замінять отакого дивовижного світу, який тут можна потримати на долоні.
