За всіма перипетіями не забути б про страждання хворих...
Пацієнти — на вихід! Хоспіс переселили у Боголюби
Пацієнти — на вихід! Хоспіс переселили у Боголюби
«Хочемо бути самостійними!»
Коли понад 20 років тому один із корпусів Волинського обласного онкодиспансеру віддали під лікарню для невиліковно хворих, які могли тут розраховувати на догляд, знеболення та інші медичні послуги, всі говорили, що це дуже прогресивне рішення, а таке сусідство — виправдане, адже більшість пацієнтів хоспісу — люди з четвертою стадією раку.
Робили реконструкцію приміщення за спеціально розробленим проєктом, усе мало значення — і як ліжко поставити, щоб зручно було його перестелити, і як лежачому максимально бережно провести санітарно–гігієнічні процедури… Через кілька років до Луцька почали їхати за досвідом, бо на той час в Україні діяло лише кілька хоспісів. Заклад невеликий — всього 25 ліжок, у штаті майже пів сотні працівників, тож була змога належно піклуватися про хворих.
Тим часом умови для пацієнтів онкодиспансеру теж потребували поліпшення. В обласній раді торік подумали — і вирішили повернути забраний колись корпус старим господарям, а хоспіс перенести у приміщення обласної клінічної лікарні у Боголюбах.
У такій ситуації незручностей і нарікань не уникнути. Та цим, схоже, ніхто особливо й не переймався. Спочатку на сайті Волинської обласної ради оприлюднили проєкт рішення про злиття двох закладів у комунальне підприємство «Волинська обласна клінічна лікарня». У такий спосіб вдалося б скоротити витрати на утримання хоспісу. Але колектив «оптимізацію» сприйняв «у штики», висловив вимогу: «Хочемо бути самостійними!» Тоді працівників заспокоїли, мовляв, нехай буде по–вашому. Та відчуття невизначеності і непевності у людей залишилося.
Новосілля зі сльозами на очах…
— Знаючи, що переїзд — справа нелегка, ми попередньо попросили родичів по можливості забрати хворих додому. Залишилося у нас 11 пацієнтів, яких не було змоги ніде прихистити. Жоден із наших хворих самостійно не може сісти, 40% не говорять і 80% не можуть самі тримати ложку в руках. Звичайно, для них переселення — величезний стрес. Одна зі стареньких так хвилювалася, що підготовки до нього не пережила. Нам дали тиждень на те, щоб облаштуватися на новому місці, — розповідала медичний директор хоспісу Наталія Рабченюк.
Залишалися не вирішеними десятки організаційних питань: як годувати людей, прати їхню білизну, як облікувати витрачену воду та енергоносії, в який морг везти покійників…
Коли минулої п’ятниці у Боголюби доставили перших двох пацієнток, стало зрозуміло, що з переїздом поспішили. Приміщення, де раніше знаходилося відділення гематології, хоч і відремонтоване, але ще належно не облаштоване. Виконувач обов’язків директора хоспісу Олександр Галапчук нарікав, що за такий короткий термін з усім справитися неможливо. Залишалися не вирішеними десятки організаційних питань: як годувати людей, прати їхню білизну, як облікувати витрачену воду та енергоносії, в який морг везти покійників…
Про переселення говорили більше року. Був час усе продумати до найменших дрібниць, підготуватися. Однак з боку управління охорони здоров’я належного контролю не було, а ентузіазм колективу, очевидно, гасили сумніви, чи залишиться хоспіс окремою юридичною особою, чи не загрожує працівникам скорочення. Тож і не цікавилися заздалегідь, де будуть розміщені допоміжні підрозділи, у яких умовах доведеться працювати. Раптом виявилося, що і кухні окремої, і своєї пральні для хоспісу на новому місці не було передбачено.
Урочистості з нагоди новосілля (як у нас повелося, відділення відремонтують — і кличуть владу стрічку перерізати) цього разу не влаштовували. Навпаки, голова Волинської обласної ради Ірина Вахович була змушена залагоджувати конфлікт. Під час зустрічі з колективом хоспісу вона пообіцяла допомогти вирішити усі проблеми з облаштуванням. Але на це потрібен час.
А як же хворі? Ті, кого не тішать райдужні перспективи, мовляв, під новим дахом умови згодом будуть кращі, ніж раніше, та й за вікном — курортний пейзаж. Їм би сьогодні якось протриматися…
— Вирішили наших пацієнтів на якийсь час «розселити» по відділеннях обласної лікарні. Звісно, нікого це не радує. Але іншого виходу нема, — каже Наталія Рабченюк.
