Чаша трунку до дна уже спита

Ти в очах моїх більш не зринай

Яблуневим рожевим цвітом,

Бо душа твоя — ​юна весна,

А моя — ​уже вистигле літо…

Не торкайсь лоскітливим дощем

Пелюсткових обіймів серпанку,

Не збудити любов, тільки щем

Тче у серці журбу до світанку.

Не молися приречено вслід,

Ця молитва така неприродна…

На столі в тебе вмлілий обід,

А у мене — ​вечеря холодна.

Не дозволь ні на крок підійти

До джерел мерехтливого дива,

Бо це зближення спалить мости

Й почуттями заблискає злива.

Не спивай ти хмільного вина —

Чаша трунку до дна уже спита,

Бо душа твоя — ​юна весна,

А моя — ​уже вистигле літо.

Микола ШМИГІН.

смт Любешів.