Тепер смисл життя цього чоловіка полягає в тому, щоби його разом з дружиною поховали біля рідної кровиночки.
Павло Поліщук мріє про одне — спочити біля могили доньки
82–річний чоловік розповідає про свою біду зі сльозами на очах. Для когось вона може видатися дріб’язковою, для нього це — особиста трагедія. Пан Павло колись працював начальником рівненського «ЖЕКу», був також міським депутатом. Тепер йому, звичайному пенсіонерові, доводиться оббивати пороги посадовців та правоохоронців з одним проханням — аби його та дружину після смерті похоронили на кладовищі «Нове» у Рівному біля могили своєї дочки
Єдиної доньки Поліщуків не стало 40 років тому. Дівчинка померла у 12–літньому віці від раптової хвороби. Подружжя Поліщуків чимало часу проводить на цвинтарі.
— Ще з 1980–х просив керівництво кладовища залишити мені та дружині місце біля могили доньки, — розповідає Павло Поліщук. — Написав відповідну заяву і чи не щороку приходив, аби про неї нагадати. Дочка похоронена у 4–му кварталі 11–го сектора, під високовольтними лініями. Думали, що і ми з дружиною там спочинемо, хоча мені, коли був депутатом і вже мав поважний вік, пропонували місце, де ховають відомих рівнян. Відмовився. Хотів бути біля дочки — і мені обіцяли. Ми з дружиною те місце доглядали, піску завезли. А торік тут похоронили чужу жінку. Могила її чоловіка — поряд, проте з іншого боку теж було місце, і можна було її поховати там. Тим більше, що родичі й самі так казали. Таке враження, що спецкомбінат зумисне то зробив. Тепер між могилами моєї доньки та тієї жінки — 90 сантиметрів. Двох людей уже точно не похоронити. Я писав міському голові скаргу, а йому сказали, що місце є. Де ж воно?
Пан Поліщук звертався зі своєю проблемою вже всюди: і до правоохоронних органів, і до журналістів, і до міської влади.
За словами Павла Поліщука, прохання бути похороненим біля доньки — не просто примха. Оскільки з найближчих родичів — лише племінники, Поліщуки хотіли спростити їм відвідування цвинтаря. Аби після їхньої смерті родичі могли опорядкувати не лише могили подружжя, а й могилу давно померлої дочки. Хвилюються, що за місцями поховання у різних частинах кладовища доглядати будуть гірше.
Пан Поліщук звертався зі своєю проблемою вже всюди: і до правоохоронних органів, і до журналістів, і до міської влади. Хоча директор комбінату Микола Володько навряд чи боїться останньої, адже є давнім другом міського голови Володимира Хомка. Та й карати його нема за що. Нічого незаконного на кладовищі не вчинили, саме тому з юридичної точки зору родині Поліщуків допомогти не можна. Хіба поспівчувати. По–людськи.
— Я вже тричі давав щодо цього коментарі прокуратурі, поліції, міському голові, — розповідає директор КП «Спецкомбінат–ритуальна служба» Микола Володько. — Пану Поліщуку розповіли усі правила захоронення, проте він продовжує скаржитися. Кожен має свою правду, але порушень зі сторони працівників спецкомбінату немає. Поліщук взагалі неправий, адже від тих людей також були заяви про родинне поховання. Згідно із законом, воно можливе лише на ще одному місці, якщо таке є поряд, і у місці планових поховань. Більше не залишають. Але якщо взяти ще відстань між могилами, то ще одну близьку людину можна вмістити. Якщо хтось хоче більше родинне поховання, то ставить урни з прахом або копає глибше і робить «могилу в могилі». Такі способи передбачені законодавством. За місце на кладовищі платити не потрібно, лише за роботу спецкомбінату — розробку ґрунту, благоустрій території.
Левко ЗАБРІДНИЙ.
