Жителі Рівного дивуються: «Від кого відгороджуємось? Від Європи?»
На Поліссі селяни просять огородити їх колючим дротом, а не армованою стрічкою (Відео)
Така ситуація склалася в прикордонному селі Рівне, що в Любомльському районі
Місцеві жителі не знають, як правильно охороняти державні рубежі, бо і профільної освіти не мають, і всіх постанов уряду та міністерства не знають. Однак дехто таки наважився пропонувати людям у зелених беретах повирубувати хащі на межі двох країн, спорудити спостережні вежі й вистежувати контрабандистів та нелегалів в окуляр тепловізора. Втім, охоронці кордону не для того форму носять, щоб до селян дослухатися. Сказав пан Аваков заснувати все дротом, яким тюрми та колонії огороджують, — так і роблять, тим паче все це в межах закону. Приблизно так коротко можна передати зміст дискусії, що розгорнулася між представниками Рівненської ОТГ, що в Любомльському районі, та керівництвом Луцького прикордонного загону
«Армована стрічка «Єгоза» наносить серйозніші рани, ніж звичайний колючий дріт, і складніше долається без інструментів, даючи охороні більше часу на реагування. Окрім звичайних подряпин і зіпсованого одягу, у разі великої втрати крові, це загородження здатне навіть убити людину» — так Вікіпедія описує технологічну новацію охоронців державних рубежів. Мешканців громади це добряче налякало, адже багато з них мають земельні паї, ходять купатися, збирають гриби та ягоди за межами контрольно–слідової смуги, де й облаштовують нині небезпечну огорожу. Вони переживають, що худоба, дикі тварини і навіть діти можуть скалічитись, випадково потрапивши в колючу пастку. Тим паче мотки єгози, за словами голови Рівненської ОТГ Володимира Крижука, лежать і на приватних ділянках та заростають травою. З огляду на це керівник письмово звернувся до Луцького прикордонного загону з проханням роз’яснити, наскільки все це законно. У своїй відповіді співробітники Держприкордонслужби спочатку перерахували виявлені у цьому році спроби порушення держкордону в межах громади, зокрема акцентували увагу, що 9 жителів ОТГ за це затримали, ще 22 спіймали на порушенні відповідного режиму. А щодо армованої стрічки пояснили, що встановлюють її згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ, і, мовляв, випадків травмування нею не виявили.
Люди переживають, що худоба, дикі тварини і навіть діти можуть травмуватися, випадково потрапивши в колючу пастку.
Після такої відповіді напруга у стосунках селян і керівництва прикордонного відомства нітрохи не знизилася, тому перший заступник голови Любомльської райдержадміністрації
Олександр Герасимчук організував зустріч обох сторін.
— Ми не знімаємо із себе відповідальності за ті порушення, адже у нас — 5600 мешканців, серед них можуть бути недобросовісні люди, які займаються контрабандою та іншим. Навпаки, хочемо бути вашими помічниками у захисті кордону, — зазначив під час наради голова громади Володимир Крижук.
Начальник Луцького прикордонного загону Руслан Румілов проігнорував пропозицію про допомогу, натомість наполягав на одному: «Питання колючого дроту типу «Єгоза» погоджено Міністерством юстиції відповідним наказом, тобто воно вивчалося і цілком законне, тому колючий дріт ми зараз замінимо «Єгозою». Крім того, сказав, що там, де ця огорожа встановлена, порушень трапляється менше.
Селяни цікавилися, чи не можна перенести ці споруди ближче до кордону, адже в межах громади ДПСУ вділила собі добрячий шмат землі, на деяких ділянках до 5 кілометрів углиб української території. На підтвердження законності такої пропозиції місцевий депутат Микола Гурко процитував 20– ту статтю Закону «Про Державну прикордонну службу України»: «У порядку, передбаченому законодавством, одержувати і використовувати земельні ділянки для розміщення стаціонарних технічних засобів та інженерних споруд на Державному кордоні України». Обранець акцентував увагу на останніх словах, мовляв, кордон — це лінія, а не величезні площі.
«5 кілометрів від державного кордону… Це важливо чи не важливо? Скільки солдатів потрібно, щоб охороняти таку ділянку?» — питає інший депутат Іван Вознюк. Головний же волинський прикордонник перепитує: «Вас же обурює тільки питання єгози?».
А ось сільський депутат Іван Боярчук розповідає, що деякі мешканці не можуть вигнати пастися худобу, а щоб потрапити на город за своїм хлівом, доводиться обходити два кілометри.
— Тут є порушення прав людини чи ні? — запитує чоловік.
Руслан Румілов категоричний:
— Немає… Є списки, є документ, будь ласка, іди працюй, ніхто не заперечує.
Десь у такому руслі дискусія тривала понад дві години. Представники громади пропонували допомогти очистити від хащів територію, щоб легше було виявляти порушників, а прикордонники просили не повчати їх охороняти державні рубежі. Врешті, начальник Луцького загону пообіцяв «вивчити можливість перенесення у деяких місцях інженерних споруд», а селянам порекомендував звернутися до центральних органів влади. На цьому розійшлися.
А в селі старі люди нам розповіли, що у таких прикордонних смугах колись влаштовували полювання для всяких генералів та інших босів, мовляв, звірина, мігруючи, потрапляє в пастку з колючих огорож і стає зручною мішенню. Та й осудливих поглядів простих смертних не варто остерігатися, бо сторонніх туди не пускають.
