Андрій Бондарчук із 1971– го по 1976– й працював у газеті «Радянська Волинь».
«Ця газета — справжній літопис історії Волині»
Андрій Бондарчук, депутат Верховної Ради України І скликання, Почесний громадянин Волині, Луцька і рідного села. Журналіст за фахом, Андрій Іванович із 1971– го по 1976– й працював у газеті «Радянська Волинь» на посаді завідувача відділу сільського господарства. Більш як два десятки літ він очолює Луцьке Хрестовоздвиженське братство. З–під його пера вийшло понад 10 книг, зокрема про голодомор в Україні 1930–х, а також 1946–1947 років:
— 80 літ — це ціла епоха, а в ній — важлива частина і мого життя. Не можу сказати, коли я вперше взяв у руки номер ювілярки. Це було після війни. З того часу з нею не розлучався. Тоді увага до друкованого слова була величезною, а працювати в газеті було щось на кшталт теперішніх мрій стати бодай міністром. І все–таки я мріяв про цей портфель «міністра». У «Радянську Волинь» я влився вже дипломованим журналістом, пройшовши щаблі локачинської, іваничівської районних газет. Та все ж практичним університетом вважаю ювіляра — тут став справді фаховим журналістом, що, зрештою, привело мене у велику політику.
Хоча багато що змінилося, а попит на правду, свіжу інформацію не згас. І творчий колектив йде в цьому форватері — молодий, амбітний, високопрофесійний, який постійно шукає нове й цікаве.
В історії волинської журналістики я став першим і поки що єдиним газетярем — членом парламенту. У колективі високопрофесійних майстрів і сам підтягуєшся до їхнього рівня. А такими були талановитий журналіст, письменник, редактор газети Полікарп Шафета, який і зараховував мене у штат 19 липня 1971 року, майстер гумористичного слова Юрій Троць, літературний працівник Петро Марценюк, завідувач відділу Степан Сачук, який згодом багато літ редагував газету «Волинь», інші колеги. Видання мало шалені тиражі. Чому? Бо навіть тоді, в умовах тоталітаризму, коли нести слово правди було нелегко і навіть небезпечно, журналісти вміли це майстерно робити.
На щастя, цей дар не розгубило і наступне покоління журналістів, яке творило газету вже в умовах незалежної України. Бо хоча багато що змінилося, а попит на правду, свіжу інформацію не згас. І творчий колектив йде в цьому форватері — молодий, амбітний, високопрофесійний, який постійно шукає нове й цікаве. За це і люблять газету — справжній літопис історії Волині. Згадаймо в цей час і тих колег, яких нема з нами: вони у цьому літописі в живому слові. Тож зі святом вас, колеги–ветерани і молоде патріотичне плем’я! «Газеті Волинь» — многія літа!
