Довіряй навіть тоді, коли це робити важко
Одна знайома вчителька поділилася фразою, якою її вразили вже дорослі діти. Вони дякували за те, що довіряла їм в дитинстві
Я думаю, довіра входить у поняття повноцінних батьківської любові та виховання. Буває так, що любиш дитину над усе, а от довіряти їй не можеш… Це болюча ситуація для всіх, бо не дає вирватися із замкнутого кола. Як ранять нас наші друзі, кохані, коли підривають довіру, так і ми, тати і мами, можемо ранити наших дітей тим, що сумніваємося у їхній здатності давати собі раду. Якось я вголос висловила розчарування, що моя дитина могла так недбало зробити практичну роботу. При дитині. Мабуть, казала я, були дуже серйозні причини, що так змінили твоє раніше бездоганне ставлення до завдань. Вона розплакалася. Через сором. Вражена такою реакцією, я думала, як можуть дійти до маленького серця слова віри у тебе, віри, яку ти не виправдав. А отже, це дуже сильний механізм впливу, виховання — тільки користуватися ним треба так обережно, як хірургічним скальпелем. Донька прийшла до мене із завданням. «Упевнена, що ти знайдеш спосіб, як справитися з цією задачею, може, просто переключи зараз увагу на інше, щоб тебе не проймали сердиті емоції», — моє словесне «надихання» того разу таки допомогло, хоча бувало й інакше. Вона постаралася, бо відчула підтримку…
Тож є таке життя з дитиною, коли оту довіру до неї мусиш видобувати у собі, як шахтар вугілля, після того, як основні підземні запаси вичерпалися.
Одна ситуація, коли довіряєш дитині, яка є чемною, працездатною і старанною без особливих зусиль з боку батьків. Зовсім інакше виглядає віра у того, у кого усі благі наміри дуже швидко «розсипаються» порохом… Мої діти дуже різні, тому я знаю, що пишу.))) Тож є таке життя з дитиною, коли оту довіру до неї мусиш видобувати у собі, як шахтар вугілля після того, як основні підземні запаси вичерпалися. Озираючись назад, у минулі вчинки одного з моїх синів (уже повнолітнього, але ще не дорослого), я бачу, як він змінювався, коли ми (мама і тато) піддобрювали його своєю радістю за бодай найменші досягнення, і як понурювався та безладно намагався щось довести, коли ми не витримували і нагадували йому «темні» дні. Пригадую, як повідомляв про свої маленькі перемоги, скошуючи запитально очі: як вони поведуться, ті батьки, — скажуть «нарешті, давно пора» чи «як це приємно, які ми за тебе раді». Ох ці тонкі відтінки слів, які теж потребують ретельного зважування!
І ще одне про довіру — буває, що дитина ділиться делікатною інформацією. Вона малодосвідчена і не знає, що треба про всяк випадок казати, що то розмова тільки між нами, не для поширення. Отож, вона може пережити шок, коли почує, як переповідаєте «секрет» рідним чи друзям. Тепер уже ви підриваєте її довіру до вас… Ліпше перепитувати, чи можна ділитися цією інформацією або ж мовчати.
Звісно, ж мудрість «довіряй, але перевіряй» ніхто не скасовував. Тільки перевірку варто проводити спокійно, налаштовуючи себе на розважливість при гіршому варіанті подій чи виконаної роботи. Бо ж вони тільки навчаються бути відповідальними, чемними і чесними. А бути такими без відхилень ой як важко, дорослі це знають напевне. Маєте свої думки з цього приводу?
Поштова адреса є на звороті газети, а електронні — [email protected] або ж [email protected].
