Курси НБУ $ 41.66 € 43.70
«Коли побачила людей без рук і ніг, перестала комплексувати через свій маленький ріст»

«Головне — в душі бути, як усі...»

Фото Юлії МУЗИКИ.

«Коли побачила людей без рук і ніг, перестала комплексувати через свій маленький ріст»

Валентина Смічик із села Череваха Маневицького району — ​енергійна й позитивна пані зі зростом трішки більше метра двадцять і великим щирим та сонячним серцем

Звичайно ж, їй хотілося б бути трохи вищою, та жінка, навіть будучи такою невисокою, навчилася самостійно робити всі хатні справи, давати лад в оселі й на обійсті, невеличкому господарству, доводилось їй і вже нині покійних батьків доглядати. Стежить і за своєю зовнішністю — ​робить зачіску, фарбує нігті, охайно й модно вдягається.

— Дуже люблю квіти — ​сіяти, садити, доглядати і… малювати. А, окрім квітів, нічого більше не малюю… — ​розповідає жінка. — ​Ще подобається готувати щось смачненьке.

Особливо залюбки експериментує з пиріжками та рогаликами. Їх дегустує брат Микола, з яким пані Валентина проживає в батьківській хаті.

Раніше вона багато їздила в санаторії, на море, а зараз, коли батьків не стало, не хоче залишати брата, який такий же зростом, як вона.

Змалку бралася до всякої роботи. Після школи закінчила курси швачок у центрі професійної реабілітації осіб з інвалідністю міста Лютіж на Київщині.

«Переживаю, аби з ним усе було добре», — ​ділиться думками тендітна пані Валентина, ніхто і не здогадався б, що кілька років тому вона розміняла п’ятий десяток. Народилася у Черевасі в багатодітній сім’ї Смічиків, де не заведено було байдикувати ні дорослим, ні шістьом дітям — ​синові й донькам. Змалку бралася до всякої роботи. Після школи закінчила курси швачок у центрі професійної реабілітації осіб з інвалідністю міста Лютіж на Київщині.

— Шити дуже подобалось, та куди б не звернулася, на роботу не брали, кажучи: «А де ж ми для тебе швейну машинку візьмемо?» — ​згадує жінка, зауважуючи, що опанована професія згодилася б їй насамперед для власних потреб. Але навчання відкрило для неї світ не таких, як інші:

— Коли побачила людей без рук і без ніг, перестала комплексувати через свій маленький ріст. До того ніяковіла, коли на мене пильно дивились, а потім не звертала на це уваги.

Із ранньої весни до пізньої осені клопочеться Валентина Андріївна на городі. Щороку із нетерпінням чекає початку ягідно–грибного сезону, бо обожнює бувати в лісі. Бере свого незмінного помічника — ​велосипед — ​і гайда на свіже повітря по лісові дари.

«Аби здоров’я було, то й до роботи є охота… Чого ж плакати, головне — ​в душі бути, як усі. Вміти радіти й тому, що можеш зробити», — ​усміхнено каже наостанок дюймовочка із Черевахи.

Юлія МУЗИКА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel