«Якщо не встигну, щось не докажу, не долюблю когось, не дочекаюсь…»

Він змалечку осиротів й опікувалася ним бабуся, про яку завжди із вдячністю згадував. Закінчивши Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка, повернувся на Волинь, де 35 років працював шеф-редактором газети «Віче», яка кілька разів змінювала назви, а керівник залишався незмінним. Його шанували у колективі, де творили талановиті журналісти.

Але найголовніше, що він відбувся як талановитий, самобутній, ні на кого не схожий поет, лірик, гуморист, сатирик, залишивши глибокий слід в українській літературі й у серцях читачів.

Василь Васильович любив рідну землю, родину, життя, українське слово, пісню, гумор, театр, а найбільше — ​Україну. Дружив із людьми різноманітних професій: бізнесменами, митцями, лікарями, письменниками, банкірами, побратимами-журналістами і всіх об’єднував своєю щирою душею. Щоразу на свій день народження він збирав найближчих друзів і дарував кожному нову видану книжку. А вийшло їх понад 30! Василь умів влаштовувати свята. На його творчих зустрічах збиралися відомі митці з усієї України – від Києва до Львова, від Івано-Франківська до Одеси. А скільки гостей побувало на його дачі-музеї на хуторі Фальківне! Не перерахувати.

Василь Васильович досяг гідної кар’єри, мав і високі державні нагороди, і від Української православної церкви Київського патріархату. Але найголовніше, що він відбувся як талановитий, самобутній, ні на кого не схожий поет, лірик, гуморист, сатирик, залишивши глибокий слід в українській літературі й у серцях читачів.

Ми завжди будемо пам’ятати Василя, його вірші, пісні, гумор, бо, як сказала наша геніальна землячка Леся Українка, «він буде вічно жити, бо мав у серці те, що не вмирає». А Господь нехай прийме його в обійми, як прийняла рідна волинська земля. n

Від імені друзів народна артистка України Людмила ПРИХОДЬКО.

P. S. Якщо не встигну, щось не докажу,

Не долюблю когось, не дочекаюсь,

Не поспішайте ставити межу

Між пеклом цим і тим одвічним раєм.

Крізь далеч літ, крізь ночі суєти,

Поезіє, мій краю необжитий,

У суще все, де небо є і ти,

Єдиним словом повернуся жити.

І буде так…

Закоханість мою

Розбудить ранок голосінням чайок,

А я не встигну, я — не дочекаюсь,

Щось не домовлю, щось та й затаю.

Василь ПРОСТОПЧУК.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.