Аліна і Фабріс мають спільні захоплення, тому можна впевнено сказати, що вони знайшли свої половинки.
Деруни до Франції доведуть
Уродженка Рожища Волинської області Аліна Кондратюк у 29 років має чотири вищі освіти і після закінчення французьких вишів отримала право стажуватися в ЮНЕСКО та роботу у престижній бізнес-школі
Знайомство на Закарпатті завершилося навчанням у Версалі
Аліну не можна було не помітити серед сотень відпочивальників на пляжі Світязя. Її вирізняло бурштинове руде волосся і бездоганна французька, якою спілкувалася зі своїм супутником та білявою дівчинкою. І якби не кілька українських слів, випадково почутих від неї, ніколи б і не запідозрила, що ця жінка — наша землячка і її шарм насправді волинський.
За випадковим знайомством заховався цілий екскурс у тонкощі французького життя. Аліна Кондратюк — із Рожища, але останніх три роки мешкає у Франції. Туди поїхала навчатися, згодом вийшла заміж. Із чоловіком Фабрісом виховують донечку Естель.
Якщо більшість історій про закордонне заміжжя мають ланцюжок: поїхала — познайомилася — живуть разом, то Алінина починалася трохи інакше. На одному з рок–фестивалів на Закарпатті іноземець шукав, де можна пообідати. Дівчина почула французьку, якою вже на той час добре володіла, і вирішила допомогти: замовила хлопцю велику порцію дерунів.
На «десерт» новий знайомий отримав спілкування, яке згодом переросло в дружбу. Відстань не стала на заваді, рятував всюдисущий інтернет. А згодом дистанція і взагалі зникла: Аліна ризикнула і вступила до французького вишу.
Яблуко і яблуня знову не підвели
Хоча ризиком такий вчинок називати, напевне, не зовсім правильно. Рожищенка тоді вже мала дві вищі освіти, здобуті в українських університетах (іноземна філологія та туризм). Вона цілком реально оцінювала свої можливості і чітко знала, чого ще хоче досягти. До нового життя їй бракувало хіба тільки поштовху, яким і став Фабріс. На той час їхнє спілкування переросло у більш тісні стосунки. Франція, яка зі шкільних років була присутня у її житті у вигляді уроків, невпинно ставала ближчою.
Ніхто не виграв право на навчання в лотерею, ні для кого воно не стало манною небесною. Тільки щоденна праця веде до успіху.
Вже не вперше переконуюся, що в історіях, де прості волинські хлопці й дівчата дивують своїми знаннями і стають студентами кращих навчальних закладів світу, немає ніяких чудес. Ніхто не виграв право на навчання в лотерею, ні для кого воно не стало манною небесною. Тільки щоденна праця веде до успіху.
Так було і з іноземною мовою в Аліни. Бажання вчити французьку збіглося з тим, що називають «легко дається», допомагали ще й гени мами–викладача. Тож згодом дівчина стала постійною учасницею олімпіад із цього предмета. Вибір майбутньої спеціальності став очевидним — іноземна філологія.
Дивувала колег віком, знаннями і… дитиною
Сьогодні Аліні 29, і вона має вже чотири вищі освіти. У Франції на додачу до українських дипломів здобула ще два: культуролога і фахівця з міжнародних відносин. Такі знання дали можливість стажуватися в ЮНЕСКО. Там її вражали розмах роботи і можливість доторкнутися до світових культурних процесів. Вона ж дивувала колег молодим віком і тим, що вже одружена і має дитину. За кордоном сімейні стосунки молоді люди здебільшого відкладають на пізніший час, а тут і навчання, і донечка…
Свою працездатність Аліна пояснює тим, що в чужій країні ти постійно мусиш бути «мобілізованим» в інтелектуальному плані. Все, що пишеш, кажеш, добре обдумуєш, правильно формулюєш. На хорошу високооплачувану роботу беруть найкращих, тож є завжди до чого прагнути. Резюме, мотиваційні листи — дівчина у цьому вже неабиякий спец і навіть створила власний сайт, аби допомагати порадами тим, хто прагне навчатися чи працювати у Франції.
Зараз Аліна готується до чергового кроку: роботи асистента в одній з найбільших тамтешніх бізнес-шкіл. Розумна та цілеспрямована волинянка гармонійно доповнює старшого на 4 роки чоловіка-науковця. Фабріс — фізик.
Се ля ві: поцілунки при зустрічах, пізні вечері і десерти без чаю
Пара мешкає в регіоні Іль-де-Франс (його центр — Париж) в містечку Жуї-ан-Жосас. Звідти до Версалю — дві зупинки. Волинянка повністю адаптувалася до тамтешнього стилю життя. Звикла до вітань, які неодмінно супроводжуються поцілунками в щічку, потисками рук на ділових зустрічах між жінками. Щодо побуту, то каже, нічого аж надто відмінного від нашого тут немає. Хіба чоловіки більше допомагають жінкам із домашніми клопотами, хоча тут справа більше у вихованні, ніж у суто якійсь французькій традиції.
Свої кулінарні вподобання Аліна за кордоном не змінила. От хіба трошки підлаштувалася під інакший графік та способи подачі страв. Святковий французький обід — це не все й одразу, як у нас, а спершу на столі з’являється легкий салат, потім — основна страва, потому можна скуштувати сир. Далі подають десерт, і на завершення чай або кава. Що цікаво: напої і десерт пропонують не одночасно, що для українців, звиклих запивати тістечка чаєм, є незвично.
Усі продукти, які полюбляла на батьківщині, доступні у тамтешніх супермаркетах. Гречку, за якою так часто сумують емігранти, завжди можна придбати у невеликих крамничках, які торгують польськими, російськими чи українськими товарами. А хочеш вареників, то купуєш їхніх «рідних братів» — равіолі або ж ліпиш сам. Бавитись передачами волинянка не любить. Світ тепер відкритий і можна без проблем придбати найбільшу дивовижу, не кажучи про сало чи інші українські «візитівки».
Аліна, сміючись, додає, що колись прочитала: французом стаєш тоді, коли о 12-й годині у тебе виникає бажання пообідати. Жарти жартами, але тут обід чітко з 12-ї до 13-ї, немає перекусів та чаювань, таких близьких українцям. Навіть у кафе ти не замовиш обід, наприклад о 15-й. А от вечеряють пізно — після 18-ї. І що дивно: чим південніша область, тим цей час ще більше відтягується.
Викиньте бідність із голови — і гайда за мрією!
У матеріальному плані у Франції ті ж статті витрат, що й в Україні: доволі дорога оренда житла (найменша квартира-студія поблизу столиці коштує 500 євро при мінімальній зарплаті у 1200–1300 євро, квартира з двох-трьох кімнат обійдеться у 700–1200 євро), проїзний квиток на місяць — 70 євро, літр бензину — 1,5 євро. Літр молока — 1 євро, стільки ж коштує багет, 12 яєць — 2–3 євро, кілограм ковбасок — 10 євро. Продукти різняться в ціні залежно від якості, так звані товари «біо» (аналоги наших «еко») дорожчі.
Здорова й освічена нація — пріоритет для держави. Навчання в університетах і вищих школах безкоштовне, є тільки реєстраційний внесок. А про здоров’я свідчить така деталь: дітям у малому віці категорично забороняють користуватися ґаджетами із сенсорними екранами. І про це нарівні з плакатами про шкоду алкоголю чи цигарок повсюди — нагадування.
За своє нехай і не надто довге перебування за кордоном Аліна зробила висновок: бідність, на яку часто скаржаться українці, — найперше у наших головах. Розвивайтеся, читайте, вчіться, ставте собі цілі — і тоді все неодмінно вдасться. Вчіться самостійно думати, а не запитувати про найменші дрібниці у соцмережах. З таким підходом навіть переїзд в іншу країну буде успішним стартом нового життя. Доведено уже французькою рожищенкою.
