Суперподарунок акції для передплатників багатолітнім читачам нашого видання вручає заступник головного редактора Петро Рузак (ліворуч).
Мікрохвильовка від «Волині» знайшла свого господаря у Грядах
Що не кажіть, але нашій газеті таланить на зустрічі з хорошими, працьовитими людьми. І вдвічі приємніше, коли з ними знайомить гарна нагода
Цього разу під час розіграшу подарунків за річною передплатою на «Газету Волинь» щасливим видався «квиток» ветерана шахтарської праці з приміського села Гряди Іваничівського району Сергія Миколайовича Шлапака. Підказали, де шукати його оселю, односельчани: «Там, де будується гарний паркан»… Його зводить своїми руками господар, який, хоч і розміняв восьмий десяток, але й досі майстер хоч куди.
— Все роблю сам, Бог мені дав таке вміння від батька, — з усмішкою розповів Сергій Миколайович, демонструючи вишуканий камін у вітальні. — А оце гляньте — добудував кімнату для сина. І в Луцьку на Вишкові для доньки перетворив хату на справжню «лялю»… А скільки тих євроремонтів переробив!
Чоловік у відповідь на запитання, чи траплялося ще отримувати виграші в житті, мовив: «Та де! Усе «вигравав» тільки своїм трудом»…
Уродженець села Печихвости Горохівського району спробував студентського життя аж у Казані, де мешкав його рідний дядько, військовий льотчик. Через сімейні обставини повернувся на Волинь і вступив у Нововолинський гірничо–добувний технікум. Майже все трудове життя пов’язав із шахтою №5 — виконував обов’язки майстра, помічника начальника дільниці, кілька років трудився на ливарному заводі. У п’ятдесят, маючи за плечима підземний стаж, пішов на заслужений відпочинок. Але не звик сидіти, склавши руки. Тим більше, що в ту пору здобували вищу освіту донька Наталія та син Ігор, котрі сьогодні — на відповідальних посадах. Треба було думати й про якесь житло для дітей, які створили сім’ї. Словом, свої золоті руки Сергій Миколайович тривалий час на повну використовував на заробітках у Польщі. Але не шкодує ні за чим. Усе в його родині — на «дванадцять».
Коли винуватець торжества захопливими розповідями зарядив нас позитивом, прийшла дружина Антоніна Володимирівна. Кинула погляд на подарунок, який ми із заступником головного редактора газети Петром Рузаком доставили прямо в хату, аж сплеснула руками: «Класно!»— Зізнайтеся, залишите собі мікрохвильовку чи відправите у Володимир-Волинський або Луцьк? — жартома запитала.
Коли Сергій сказав, що ми стали володарями головного подарунка, спочатку думала, що це якась афера. Знаєте, як то зараз буває.
— О, ні! Старішу поставлю у літній кухні, а ця служитиме тут, — мовила жінка, на адресу якої ще дорогою почули чимало гарних слів. Турботлива дружина, мама, бабуся трьох онуків, прекрасна господиня. А ще — квітникарка, яка щороку не лише власне обійстя прикрашає трояндами, тюльпанами, хризантемами, а й постійно висаджує їх біля церкви Казанської ікони Божої Матері. Каже, що часу вистачає, бо майже гектар поля обробляють без проблем: чоловік змайстрував і тракторець, і картоплесаджалку, і сівалку, і плуги, словом, весь інвентар. Від господарських питань Антоніна Володимирівна перекидає місток розмови до головної теми:
— Без улюбленої «Волині» ми ніколи не обходилися. Для нас це газета номер один, — щиро ділиться враженнями про видання. — Чоловік починає читати зі спортивних новин і переходить до політики (сміється. — Авт.), цю серйозну інформацію підкріплює «Фактами». А я не ляжу спати, поки не передивлюся все від першої і до останньої сторінки! Коли Сергій сказав, що ми стали володарями головного подарунка, спочатку думала, що це якась афера. Знаєте, як то зараз буває. Давай відразу дзвонити до дітей… А сьогодні повідомила їм, що чекаємо гостей.
Уже за кавуванням (мусили «обмити» цінну річ, щоб добре експлуатувалася) зізналася, що маємо гріх: у відповідь на запитальні погляди (що то за начальство в селі?) агітували їхніх односельчан йти на могорич у зв’язку з такою приємною подією.
Тепла, сонячна атмосфера цієї родини спонукала побути тут довше, поспілкуватися. Але попереду ще були важливі справи. Ми пообіцяли, що обов’язково приїдемо на «золоте» весілля, яке подружжя відзначатиме у січні наступного року. Але взяли з них слово: в якості весільного подарунка Сергій Миколайович передплатить для дружини газету «Так ніхто не кохав», а Антоніна Володимирівна для своєї половини — «Читанку для всіх». n
Передплатили — і виграли!*
Першими володарями подарунків від «Газети Волинь» серед передплатників видання на весь 2019 рік стали:
суперприз — мікрохвильова піч — Шлапак С. М. (с. Гряди Іваничівського району);
500 грн — Пневська М. В. (смт. Олика Ківерцівського району);
10 кг цукру — Токарська Г. С. (с. Ветли Любешівського району).
* — Під подарунком мається на увазі придбання товару за 0,01 грн з ПДВ.
І ви не зволікайте та вигравайте: передплатний індекс – 30000
