Творче мислення закладається у віці близько 3 років.
Не забороняйте кольорових ігор!
Мій найменшенький останнім часом «виробляє» ще вигадливіше: виливає компот у тарілку, їздить міксером по підлозі, копає кубики зі сходів і обожнює плутати іграшки нитками. Я тільки те й роблю, що гамую в собі бажання «гарикнути», бо пам’ятаю, що це чергова серія дослідництва. Це не фатально з огляду на вартість збитків і шкоду здоров’ю — але це жахливо, бо щойно було так чисто! Як важко щоразу спостерігати, як люба оку чистота зникає зі швидкістю світла…
Трапляється — коли розв’язуєш якусь проблему — життя підкидає «наочність». Цього разу то була вистава з театрального фестивалю «Мандрівний вішак». Та неабияка — спеціально для дітей від 0 до 3 років! Вистава без сюжету, без слів, але з яскравими стрічками, м’ячами, обручами, кульками з поролону і преніжною музикою. Ігрова. Знаєте, що сказала батькам сценаристка? Застерегла їх інструктувати дітей, як ті мають реагувати на акторів, куди дивитися і що брати чи не брати. Звісно, я розмовляла з нею — із жінкою, яка працює на таких маленьких глядачів.
«Дійство має спонукати дітей творчо мислити, — сказала вона, — тож самі мають придумати, чи хочуть щось зробити з тими обручами, чи тільки споглядати усе. Досліджувати рухи. Творче мислення закладається у віці близько 3 років, тому батькам так важливо не заважати дитині йти за своєю уявою. Хай грається. Інакше, коли стане дорослою, зможе виконувати тільки творчі розробки інших».
Дитина міркуватиме ліпше, якщо їй підІГРУватимуть близькі та якщо зуміє не застрягнути у світі гаджетів.
В інтернеті на цю тему є відомості про дослідження іноземної психологині Сандри Русс. Вона вивчала дитячу гру 23 роки! Маленькі американці за її пропозицією гралися лише двома ляльками і трьома кубиками. Сандра Русс дійшла висновку, що сучасна дітлашня гралася цими ж іграшками більш вигадливо, аніж їхні ровесники два десятиліття тому. Тільки оці їх, без сумніву, круті здібності знижувалися в умовах шкільних класів. Покоління сучасних учнів гірше шукало відповіді на тестове завдання (як ще можна використати книжку чи бляшанку, окрім прямого призначення), аніж їхні ровесники у 1990-х.
Деякі дослідження свідчать, що цю рису заохочують стандартні завдання у школі, що передбачають єдино правильну відповідь. От і напрошується висновок, що гратися заважати не треба (якщо гра дуже допікає, то можна виділити одну зону в кімнаті), а у школі ще й треба звертати увагу на підтримку незвичних ходів мислення. Дитина міркуватиме ліпше, якщо їй підіГРУватимуть близькі та якщо зуміє не застрягнути у світі гаджетів.
Я неймовірно радію, коли моя 10-річна донька забуває про відео з телефона і повторює дома візерунки, яких навчила вчителька малювання. (Бо відомо, що мультики, фільми, комп’ютерні ігри — це шаблонні світи, зручні й десь повчальні, але шкідливі, якщо займають увесь той час.)
Урешті-решт, як на мене, нестандартне мислення передбачає також здатність триматися своєї системи цінностей навіть тоді, коли суспільство нав’язує тобі якусь іншу. Тоді навіть узагальнена думка, що успіх і радість людини в житті безпосередньо пов’язані із заробітком та визнанням, не зможе позбавити невідомого і незаможного заслуженого щастя. Отож, моя найменша дитина на всю хату натворила сьогодні «папір’ячих» доріжок з туалетного паперу, а я вчуся тим милуватися…
Маєте, що заперечити, — то зауважте, що поштова адреса є в газеті, а електронні — [email protected] або ж [email protected].
Оксана Коваленко, мама
