І на дев’ятому десятку літ Ростислав Кушнірук поспішає на репетицію.
Поводир національної ідеї — легендарна капела «Посвіт» — святкує 30–річчя
Напередодні Покрови Пресвятої Богородиці і Дня створення Української Повстанської Армії у жовтні 1989–го заснував хоровий колектив один з організаторів Народного Руху України на Волині Ростислав Григорович Кушнірук
До створення хору, який би відродив репресовану пісню, Ростислава Григоровича підштовхнула пам’ять про брата Апполінарія, якого каральна машина НКВС вбила за участь в Українській Повстанській Армії, не лишила й могили, а також знищила чотирьох двоюрідних братів, двох сестер. Родину ж (батьків Ростислава Григоровича і його з сестрою) вивезли у Росію на спецпоселення.
Протягом довгих 14 років у тайзі серед снігів, важко працюючи на лісоповалі, українські націоналісти Кушніруки вижили, вистояли, дочекалися реабілітації, щоб повернутися на рідну Волинь. На виселенні Ростислав Григорович був і ковалем, і водієм, але його співоча душа пам’ятала українську пісню і бриніла від музики. Її ази він освоїв сам — за бібліотечним «Самоучителем» навчився грати на гармошці, акордеоні, баяні, організував самодіяльний колектив, став завклубом.
А після реабілітації у 1968–му, прибувши на батьківську землю і тут брав активну участь у художній самодіяльності, здобувши вже професійну музичну освіту. Ще студентом створив у Скобелці Горохівського району хор, який за рік засвітився на обласному конкурсі.
Як виношував у душі «Посвіт», Ростислав Григорович пригадує з трепетом. Він мріяв про колектив, у якому українська пісня лилася б із духовної й з патріотичної душі кожного співака. Таким і став його «Посвіт», за давньою назвою свічечки у поліській оселі, — і освітив душі передчуттям Незалежності Держави. Його творив уже не той аматор у засланні, а зрілий музикант, громадський діяч, педагог, диригент, композитор.
Подібних до цієї хорової капели в Україні годі й шукати. У їхньому репертуарі — близько 200 творів, з якими побували в багатьох куточках України і закордоння на фестивалях повстанської пісні та урочистостях з нагоди державних свят.
Тоді це було його новаторством, бо ще повстанській і патріотичній пісні несміливо відчиняли двері. Чимало випробувань випало на її долю. На початку 1990–х, коли й колядки боялися слухати, не те що співати, цей патріотичний колектив виводив на публіку заборонені пісні, які багато десятиліть жили у невмирущій пам’яті народній.
Довго не могли посвітяни знайти приміщення для репетицій. Часто співали на вулиці, прикриваючись від дощу парасолями, а тоді під свою опіку їх покликав Юрій Войнаровський, директор Палацу культури. І досі «Посвіт» співає у цьому затишному приміщенні.
Подібних до цієї хорової капели в Україні годі й шукати. У їхньому репертуарі — близько 200 творів, з якими побували в багатьох куточках України і закордоння на фестивалях повстанської пісні та урочистостях з нагоди державних свят. Ростислав Григорович із гордістю пригадує, як на 50–річчя УПА «Посвіт» мав честь уперше виступати в Національному палаці «Україна» на запрошення Бориса Шарварка і співати Гімн, потім бували там не раз. У Польщі з «Посвітом» освячували могили українським повстанцям. А найважче морально вони почувалися, каже засновник колективу, перед першими виборами у Верховну Раду. Саме тоді відбувалося становлення незалежності нашої держави, і «Посвіт» своєю творчістю висвітлював національну ідею, пробивав глибу нерішучості. Чого варто було вийти на публіку під національним прапором у руках одного з лідерів волинського Руху Олександра Юрченка.
У 1997 році капелі «Посвіт» присвоїли звання «народна аматорська». Учасників різного віку у всі часи тут єднала любов до української пісні, чи це народна, історична, козацька, повстанська, патріотична, чи духовна, чи й таких відомих композиторів, як Микола Лисенко, Михайло Вербицький, Денис Січинський, Микола Леонтович в обробці Ростислава Кушнірука і волинських композиторів. Величезна заслуга капели у тому, що повернула з небуття (чи із забуття) чималий пласт національної культури, дала нове життя повстанським, стрілецьким пісням. Адже саме завдяки «Посвіту» вперше на Волині зазвучав гімн «Ще не вмерла України…», а також повстанська «Ой, у лузі червона калина», а «Не пора, не пора» на слова Івана Франка та інші стали відомими широкому загалу.
— Уже три роки художнім керівником і диригентом колективу є Алла Гас, яку обрали за відповідність критеріям: знання справи+духовність+патріотизм — наголошує засновник колективу, заслужений працівник культури України Ростислав Кушнірук. А сам він у поважному віці і далі поспішає із села Княгининок на концерти та репетиції у Луцьк та піклується про своє дітище, наразі запрошує волинян відзначити піснею ювілей свого славного колективу.
У Палаці культури Луцька 12 жовтня, в суботу, о 15.00 на вас чекає святковий концерт до 30–річчя народної аматорської капели «Посвіт». Вхід вільний.
