Реклама завжди яскрава. А реальна робота?
«Завезіть мене в рабство, і я вам за це заплачу»
— У мене стільки проблем! Я мушу їхати на заробітки! — каже молода жінка. — А в мене одна проблема: мало грошей! Коли вони є, я вирішую всі свої питання! — відповідає старша. Цей діалог біля автобуса в різних варіантах чуєш не раз. Бо люди їдуть заробляти. Або приїхали. Або планують… Центральне слово в цих діалогах — гроші. І щоб їх роздобути, люди готові вкладатися і викладатися на всі сто! Пошук можливостей часто пов’язаний із фірмами тимчасового працевлаштування або з перевізниками
—Я їхала перший раз через фірму. По телефону все чудово розказали: у Варшаві зустрічає працівник фірми, довозить до місця роботи… Назвали оплату за роботу і її місце.
У столиці нас справді зустрів молодий чоловік, узяв квитки, ми вcі дружно сіли в автобус і поїхали. Тільки дорогою він десь тихенько «загубився» — вийшов раніше, нічого нам не сказавши. А ми добралися до названого ним населеного пункту і почали дзвонити. Трубку, звичайно, ніхто не бере. Стоїмо на вулиці, наближається вечір. …Ми таки знайшли роботу завдяки власній винахідливості, але скільки нервів витратили!
— А мені знайома розповідала історію з таким же початком, тільки «представник фірми» довіз людей до місця проживання (відлюдне місце у якомусь лісочку), зібрав гроші за помешкання і запевнив, що вранці за ними приїде роботодавець. Чекали його три дні. Кмітливіші подалися звідти в обідню пору наступного дня, а оптимісти залишилися. На третій день таки прийшли до них два кремезні чоловіки і повідомили: завтра до 10-ї години «готель» треба звільнити, бо приїдуть нові люди. «А як же робота? Де наші гроші?» — обізвалися двоє найсміливіших. «Хочете жити — поїдете, а ні — то ви самі нарвалися», — пояснили силачі мішаниною польської і ще якоїсь незрозумілої мови.
— І що, після такої розмови хтось міг заснути? Я б очей не склепила всю ніч! — вжахнулася молода симпатична слухачка цих історій. — Я завжди їжджу на роботу з перевізником: від дому забрав, до роботодавця привіз — і чистий спокій!
— Ти, мабуть, свого перевізника добре знаєш?
— Так, це мій сусід.
— Тобі пощастило! А мою знайому перевізник довіз до воріт підприємства у Польщі, попросив охоронця покликати коменданта готелю, забрав гроші і поїхав. А комендант вийшов, сказав, що працівників зараз не треба і місця в готелі всі зайняті. Люди ледве впросили його поселити на матрасах у вестибюлі і жили так тиждень.
— Ви такі жахи розказуєте, а я сім років їжджу з перевізниками — і все слава Богу! Тепер вже от сама їду до господарів, у яких пропрацювала три сезони, — здивувалася енергійна жіночка. Роботодавці чудові, моїм дітям гостинці передають, і перевізник, коли щось потрібно, прохання виконує.
А в Польщі неоднозначно ставляться до працівників, які рвуться до роботи, коли в костелі йде служба.
— Так, перевізників треба перевірених, — долучається до розмови чоловік. — Я одного разу їхав з якимось (номер тефону в інтернеті знайшов), а як в’їхали в Польщу, виявилося, що він тільки тепер людям роботу шукає! Повний бус людей!
— Переїхавши кордон, ми дзвонимо до роботодавців уже за фактом, хто є: хтось ввечері подзвонив, що зранку їде, а зранку вже «не виходить». Когось на кордоні висадили. А роботодавець має свої вимоги: всім спритних подавай, молодих, хоч я маю кількох таких жіночок, що в 65 будь-яку дівчину в роботі переженуть, — захищає своїх колег Володимир. — Ті, що «кидають» людей, розуму не мають. Кого вони будуть возити через 2–3–5 років?
— А мене дивують наші люди: за три місяці заробітчанства хочуть зібрати на хату, на дачу, на пенсію. І просто вимагають робочий день по 12 годин і без вихідних! А в Польщі неоднозначно ставляться до працівників, які рвуться до роботи, коли в костелі йде служба.
— Я приїхала у свою відпустку щось заробити — про які вихідні ви говорите?! — обурюється жінка водієві у самісіньке вухо.
— То ви ще і в ніч працюйте, щоб було 24 години на добу, з короткими перервами по 15 хвилин, щоб оплачувалися, і без вихідних! А ще як їсти не будете, всі гроші додому привезете! — іронізує перевізник і крутить пальцем біля скроні.
— Ви про яке рабство говорите, люди? Я відпочиваю на закордонних заробітках! — сміється приємна повновида молодичка. І цілком серйозно продовжує: — У мене вдома в селі чоловік, четверо дітей, лежача хвора мама, корова, п’ятеро свиней, тридцять курей, п’ять гектарів поля, і я на роботі. Встаю о четвертій ранку, лягаю після півночі. А тут 12 годин відпрацювала, помилася, повечеряла — і далі хоч спати лягай, хоч на гулянку йди!
Від почутого — німа сцена. Й істерично-історичне запитання: навіщо була потрібна Жовтнева революція і купа страйків з боротьбою за 8-годинний робочий день?! Хто кого надурив про скасування рабства?! А найголовніше — як і коли воно стало бажаним?!
— Ви все жалієтеся, що бідні, що грошей мало, а як порахувати, скільки пива п’єте, хліба їсте, які солодощі купуєте, — то ми так себе не балуємо! — дивується пан Марек. — І рабство ви самі собі влаштовуєте! Спробуйте заспокоїти своїх земляків, коли три дні йде дощ, в полі грузько — не ступити, а вони через кожні пів години по черзі за сапками бігають і роботи вимагають.
«Заробітчанський психоз» — майнув у голові щойно винайдений діагноз. І як його лікувати?
УРОКИ ВІД ПЕРЕВІЗНИКА. Оплачуйте проїзд тільки тоді, коли привіталися зі своїм роботодавцем і обговорили оплату, побачили умови проживання. Під час роботи пам’ятайте, що ваш рядок вже пололи десятки разів десятки людей і господар знає реальний час, за який ви мали б його пройти.
ПРОФІЛАКТИКА ВІД РАБСТВА: повага до себе і відпочинок.
Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства
Продовження теми – у наступній «Цікавій газети на вихідні».
