Про свій добробат Микола (на фото другий зліва в першому ряду) співає: «Неважливо, хто ти і звідки, аби в серці Україна».
Волинський реп лякає сепаратистів на Сході (ВІДЕО)
Війна навчила Миколу Габдулхакова із Вітоніжа Рожищенського району здійснювати мрії: тепер доброволець Абдула страхає своїми піснями тих, хто за поребриком. Нещодавно співак (сценічне ім’я «SVОЯК») видав альбом «Статус» — про війну, любов і глибокі сенси у стилі хіп-хопу, який швидко поширився мережами, — аж сепаратисти сприйняли його слова «Хто на неньку зазіхає — в клоччя ми порвемо» як пряму погрозу від бандерівців
Життя коротке, і є вибір: існувати чи жити
На Миколиній тенісці — напис «Вибираю жити». Каже, саме на війні зрозумів, що таке справді жити, а що — існувати. У пісні «Облітаючи світ» так сказано про це: «Будуй більше планів, раніш прокидайся, шалено кохай, шалено кохайся…»
— До цього писав вірші, мріяв співати хіп-хоп. У школі виступав на всіх концертах, та батьки дали установку, що професію треба обрати таку, аби заробляти, тому й вивчився на столяра. Батьки мої — робітники, а творчі гени, ймовірно, передалися від дідуся Олексія Вірного з Ясенівки. Коли повернувся зі Сходу, усвідомив, що життя одне, і більше не буде нагоди здійснити мрію. Якщо не зроблю це зараз, можу не встигнути. Як не дивно, війна допомогла усвідомити, що не варто поєднувати професію й хобі — хочу улюбленою справою займатися постійно. У цьому і є вибір життя, а ще в тому, щоб боронити свою країну, зробити все, аби вона розцвітала, і лишити якомога більше хорошого після себе.
Зараз ті пісні, які створив раніше, здаються йому надто банальними. Удосконалюючись у побудові рим, подачі тексту, музики, випустив альбом.
— Хочу розкрити хіп–хоп як культуру, не дуже популярну в Україні. Молодь слухає російський реп в інтернеті, бо в цьому стилі можна яскраво висловитися. А мій хіп–хоп — це український плацдарм боротьби, — каже співак.
Написати крутий реповий текст непросто: один куплет складається із 18 широких рядків, і рими дуже цікаво поєднані, але Миколі подобається творити такі тексти. Хто ж з поетів надихає?
— Неможливо не любити Тараса Шевченка. Якби він жив у наш час, однозначно був би репером, бо більшість його текстів легко лягають на біт, — вважає пан Микола. — Багато виконавців під свою музику Шевченка, Франка читають, і вони звучать по–новому. Деякі вчителі дають завдання вивчити вірш речитативом, що учні із задоволенням роблять. Цього літа сам у цьому переконався, коли був інструктором у патріотичному дитячому таборі на Шацьких озерах. Не треба бути великим педагогом, щоб знайти гармонію у стосунках з дітьми 7–15 років.
Хочеться писати про щось мирне, а виходить знову про війну. Не треба її забувати, але будувати кращу країну тут, боротися, бо боротьба і тут триває.
Запропонував реп. Хтось перший склав рядок, хтось придумав риму, інші додали — вийшов текст. Приспів узяли з гімну. Діти начитували, я записав кліп. Хоч це і «лісова студія», але всі були дуже задоволені. А тоді ми ще й на вірш Олександра Олеся «Пам’ятай» начитали реп і відзняли. Переконався: можна зробити навіть те, що здається неможливим. І на різних зустрічах зі школярами на цьому наголошую: хай кажуть — «Не вдасться!», а ти пробуй.
— І як це зробити — записати першу пісню?
— Я купив дешевий ноутбук і студійний мікрофон, накачав з інтернету уроків із запису голосу, конспектував кожну дрібничку, на що йшло багато часу. А якось один популярний виконавець познайомив мене з потрібними людьми. Так ми створили альбом, зняли кліп на пісню «Наш бат». Це справа честі, бо про моїх бойових побратимів. Зробили за Луцьком постановочне відео, частину — на студії, додали документальне зі Сходу.
Розумію втомленість людей війною і засуджувати не беруся. Знаю, що мої пісні цікаві бійцям, їхнім родичам, волонтерам, свідомим громадянам, але більшості людей думка про війну навіть заважає. Я пішов добровольцем у вересні 2014–го. Спочатку на вишкіл у Вінницькій області, де розвідка УНА—УНСО готувалася. Рідні знали про мої серйозні наміри. На Схід уже їхав із «Правим сектором», потрапив у Піски. Зима там була дуже гаряча. Бої за аеропорт… Побачив таке, чого не уявляв навіть у страшних снах. Був на війні три рази за ротацією.
«Я беру собі той шанс, один зі ста»
Микола розповідає, а я утверджуюсь у думці, що добровольці — особлива категорія: їх на війну не призивали — вони самі поїхали, їм не надали статусу, але бійці й поводяться так, наче їм цього й не треба, досі не мають всеукраїнського визнання, хоч воювали в «найгарячіших точках». Микола повернувся додому і почав життя спочатку — вантажником, експедитором, а тоді поїхав волонтером на Схід — від Волновахи до Станиці Луганської — і знову відчув, що має бути там. Восени 2016–го вже був у своєму 5–му батальйоні «Правого сектора» у 2–й штурмовій роті, де воював півтора року стрільцем, гранатометником. Каже, що до війни треба ставитися, як до роботи, головне — виконувати завдання: не підставляти ні себе, ні когось, звільнити територію, знищити ворогів.
— Чи творчість забирає спогади? — запитую.
— Не забирає… — відповідає. — Хочеться писати про щось мирне, а виходить знову про війну. Не треба її забувати, але будувати кращу країну тут, боротися, бо боротьба і тут триває. Методи інші, ворогів часом не розпізнати. Буває, хтось воює навіть у фейсбуці. А я — за правду і при Порошенку, і при Зеленському. Чи радикальна моя позиція? Просто в деяких моментах волів би краще раз покарати, ніж багато разів учити. Петлюра мені ближчий, ніж Грушевський.
— Як ставишся до оцінки своєї творчості за поребриком?
— Дуже ціную їхнє визнання (сміється. — Авт.).
— У тебе прізвище мусульманське, сепаратисти здивовані з такого бандерівського Абдули, а сценічне ім’я «SVОЯК» що означає?
— Прізвище — російське, татове, а сценічне псевдо — абревіатура, у кожну літеру заклав багато значимого. V, наприклад, — воля, vendeta — помста. Назва сама спала на думку, хоч мої побратими не сприйняли: для них я Абдула.
Тарас Сватула писав музику на тексти Миколи Габдулхакова, в яких головне — емоція. Часом життєва історія ставала поштовхом до написання. «Неважливо, хто ти і звідки, аби в серці Україна», — співає про свій добробат. — «Сумні мотиви» про те, що нас мало, але зі своїми сенсами й смислами, до війни «людьми були, а стали числами». Є пісня «Тепліше», тому що навіть серед пекла боїв гріють спомини про Неї та відчуття, що серця і на відстані б’ються в одному ритмі. Пісня «Край світу» — про те, що саме на фронтах, «де смерть, стали живіші ми, де людського мало, стали людьми, і мрій не розгубили, а завжди вірили». «Один із 93–х» — відповідь на заяву військового психіатра Ігоря Друзя, що 93% учасників АТО є потенційною загрозою для суспільства. Є в альбомі й «Позитив». «Я беру собі той шанс, один зі ста», — співає пан Микола про те, як бавляться дітлахи, значить, не все так погано, скоріше навпаки. «Все у твоїх руках, зроби сам собі диво», — звертається до кожного. «Облітаючи світ» — про те, що життя одне, тому живи сповна тут і тепер. Проблеми пройдуть, а як щось потрібно — візьми і здобудь.
— Творчість, яка не монетизується, — це хобі. Поки в мене так: співаю на благодійних концертах, але отримую величезне задоволення. У Копачівці діти задумали зібрати кошти на куточок відпочинку в школі — погодився допомогти. Виступав на концерті до Дня Незалежності, на «Тіні солдата», на «Піснях, народжених в АТО», познайомився з «крутими» людьми, тобто вкладаю гроші в музику, а віддаю безкоштовно, — резюмує, усміхаючись, співак.
Коли готувала матеріал, Микола Габдулхаков брав участь у блокуванні вагонів із російським вугіллям на Львівщині і співав. Він там, де підвищений градус, бо такий його статус. І буде новий реп із Волині, з кожним треком кращий. Адже на війні Микола зрозумів: «Хочеш малювати — малюй, хочеш співати — співай, пасіку хочеш — зроби. Життя коротке, і є вибір — існувати чи жити».
