Послухайте, будь ласка, Даніну пісню…
Людмила ВЛАСЮК, спеціальний кореспондент «Газети Волинь»
«Ми ніколи з тобою не виростем, ми ніколи не будем дорослими. Наші скроні не зробляться сивими і обличчя не вкриються зморшками»
Все почалося з цього вірша. Музичний проєкт «Так працює пам’ять» започаткували на честь загиблого у мирній ході 15-річного Данила Дідика з Харкова
Через музику найлегше достукатися до людей. Лише пропускаючи крізь себе мелодію і слова, ми згадуємо… Бо справді так працює пам’ять. Я ніколи не була знайома з цим хлопчиком і, до свого сорому, дізналася про нього лише недавно. На мій плейлист у YouTube потрапила пісня гурту «Мері» «Слово війна»… На сьогодні є вже шість треків, присвячених Дані. Хлопчик був затятим меломаном: рок та патріотичний реп супроводжували його всюди. Історія харківського школяра надихнула творців на створення музичного альбому. Можливо, він би сьогодні ганяв у футбол, який дуже любив. Однак його вбили. Вибух стався під час Маршу єдності в лютому 2015 року. Від уламків протипіхотної міни, закладеної проросійськими терористами, загинуло четверо харків’ян. Серед них був і 15-літній Даня Дідик.
Проєкт під назвою «Так працює пам’ять» започаткований журналістом та музикантом Русланом Горовим. «Я дуже не хочу, щоб пам’ять затерлась. А пісні живуть довго», — так пояснює він свою ідею. Вже презентували треки KOZAK SYSTEM, «Брати Гадюкіни», «Широкий Лан», «TaRuta» та інші. Пообіцяли приєднатися «Антитіла», ТНМК і Валерій Харчишин.
«Я дуже не хочу, щоб пам’ять затерлась. А пісні живуть довго», — так пояснює він свою ідею.
Даня казав: «Потрібно виходити і показувати, що Харків — це Україна! Тому що так наші будуть відчувати підтримку, сепари — боятися, і, може, хтось із тих, хто не визначився, зробить правильний вибір!».
«15-річний Даня Дідик ішов попереду з українським прапором. Терористи, які спостерігали за рухом колони і підірвали вибуховий пристрій із телефону, не могли не бачити, що до вибухівки підходить дитина. Але вони натиснули кнопку і вбили Даню та ще трьох українських активістів. І їх збираються відпустити на свободу. Росіяни включили у список на обмін Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова. Встановлена ними в снігу МОН 100 — це два кіло тротилу і чотириста 10-міліметрових кульок зі сталі. І цей сталевий дощ мав викосити десятки людей. У моєму рідному Харкові після теракту ще довго не було ходи з українськими прапорами. Майже триста наших полонених — у Росії та на окупованій території. Їх треба витягати. Питання в тому, яка ціна. Що відчуватимуть батьки Дані, коли вбивць просто відпустять до Росії», — ці слова напередодні обміну полоненими написав Андрій Цаплієнко.
Боляче… Однолітки хлопця закінчили школу, створили родини, вчаться у вишах. У Дані цього не буде. Натомість — відзнака «Народний герой України». Посмертно. Він носив жовто-блакитну стрічку, коли за неї в Харкові могли вбити. У день вибуху сказав батькам: іду до друзів.
Рідній школі № 11 присвоїти ім’я героя відмовилися. Мовляв, не хочуть перетворювати школу на кладовище. Поки в учителів така шокуюча мотивація, волонтери та музиканти готують запис альбому.
У моїх навушниках лунає пісня гурту «TaRuta» у пам’ять про Даню. Його батьки зробили найдорожче: виростили справжнього патріота, який виявився набагато чеснішим, ніж педагоги, котрі його вчили. Дуже сподіваюся, що через багато років одну з цих пісень будуть-таки співати з гітарами у під’їздах.
«Ми ніколи–ніколи не виростем,
ми ніколи нікого не скривдимо.
Наша доля — лишитися підлітком,
що на фото всміхається щиро вам».
Послухайте, будь ласка, Даніну пісню… заради його пам’яті.
