«Так, я буду крізь сльози сміятись!» – цими рядками розпочинали й завершували триденний конкурс Лесиної поезії в Луцьку.
«Усі вже звикли: геніїв немає. А що, як є?»
Уже вшосте у Луцьку відкривали майбутніх зірок кіно і театру на ХХІІI Всеукраїнському конкурсі професійних читців імені Лесі Українки, який після анексії Криму Спілка театральних діячів України проводить на Волині. Надзвичайно приємно, що цьогоріч перемогла луцька акторка
За найкраще прочитання поезії Лесі Українки та сучасних авторів 14 учасників з різних куточків України змагалися у Волинському академічному обласному театрі ляльок. Їх оцінювало поважне журі у складі народної артистки України Альбіни Сотникової, головного редактора журналу «Кіно-Театр» Лариси Брюховецької, заслуженого діяча мистецтв України Юрія Чекова, заслуженого діяча мистецтв України Данила Поштарука на чолі із народним артистом України Тарасом Жирком.
«Усі вже звикли: геніїв немає. А що, як є? Зацькований, а є?! А що, як він між нас десь ходить, геній? Вивозить з бруду цей потворний час», — словами Ліни Костенко привітала талановитих декламаторів актриса Альбіна Сотникова.
«Слово Лесі Українки — це випробування актора на інтелект, талант, внутрішню енергію», — додала заслужений працівник культури України Лариса Брюховецька та зізналася, що дуже любить ці поетичні читання, які відкривають майбутніх зірок кіно й театру. Розповіла, як потрапила у Києві на виставу «Маруся Чурай», у якій грав Петро Ніньовський, переможець цього конкурсу 2017 року. Він уже знімається й у кіно. Приємно відкривати талант і спостерігати за його ростом. Голова журі Тарас Жирко за результатами цьогорічних поетичних змагань зробив висновок: «У нашого театру прекрасне майбутнє».
Коли ходиш на роботу і заробляєш гроші — це добре, а коли від роботи кайфуєш — це чудесно!
Луцьк, звичайно, вболівав за свою учасницю — Анастасію Бортнік, акторку Волинського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка, вихованку заслуженої артистки України Світлани Органісти — і вона перемогла! Журі визнало бездоганними її літературно-музичні композиції «Мій сон мене відносив до Єгипту» за творами Лесі Українки і «Заборонений» за творами Василя Стуса.
Перше місце дісталося ще двом акторам — оригінальному дуету 5-курсників із Запоріжжя — Владиславу Ситнику та Катерині Якимець. Бачили б ви, що вони витворяли на сцені! Історію переможеного жінкою «Самсона» зіграли як невеличку чуттєву п’єсу, а чудесними перевтіленнями у різних звірят із віршів дитячих поетів просто завоювали серця глядачів. Шкода, що цього року немає гран-прі, але професійне журі дійшло згоди, що акторам ще трохи не вистачило до найвищої планки, тому впевнено дали їм 1-шу премію.
Лауреатами 2-ї стали Єлизавета Цілик із КНУ ім. І. Карпенка-Карого, яка передала настрої Лесиної «Айші й Мохаммеда», та Анастасія Біленька із Харківської держакадемії культури, яка проникливо читала «Ізольду Білоруку». Едуард Камалов із Дніпровського театрально-художнього коледжу, що декламував «Самсона» Лесі Українки, та Юлія Оліяр із Львівського національного університету ім. І. Франка, яка до сліз зворушила поезією Ліни Костенко «Мати» про красуню з Катеринівки, що марила синім небом, — лауреати 3-ї премії. Вручили й особливі нагороди тим, хто не посів переможного п’єдесталу, але завоював прихильність талановитою грою.
Голова журі відзначив Богдана Жигалка та Діану Данилюк, якій випало розпочинати конкурсні змагання. Особливий приз від головного редактора журналу «Кіно-Театр» Лариси Брюховецької отримав інженер-електрик із Луцька Остап Жежерун, який працює за спеціальністю, але навчається на актора у Рівненському ДГУ і грає у театрі-студії «Коло Лесі» Світлани Органісти.
Остап лірично читав вірш Даріани Любарт про вірність, а монологом із «Саула» Лесі Українки подав історію у трьох вимірах: біблійний Саул розмовляє з убитим Давидом, чи то червоний комісар змагається із напливами докорів совісті, а чи вже український запроданець, що прикрив вишиванку шкірянкою. За злочин кожного спіткає спокута. Це був чи не найемоційніший номер конкурсу. І в закуліссі ми порозмовляли з Остапом, поцікавилися, звідки в електрика така любов до театральної гри.
Розповів, що в дитинстві тато вчив його декламувати великі тексти, і 14-річний підліток захотів стати актором, але вимогливий батько помітив, що син мало читає, тому відмовив від акторства, переконав, що цим багато не заробиш. Тато — художник, і знає, чого вартий мистецький хліб, тому дав синовим поривам час вистоятися: якщо справжні, то не зникнуть. І таки не проминули — інженер-електрик не перестав мріяти стати актором. А коли потрапив у театральну студію до Світлани Органісти «Коло Лесі», остаточно зрозумів, що це щось більше, ніж хобі, і вступив на акторський факультет.
— Отака історія, — усміхається Остап. — Вчуся на актора, працюю інженером-електриком в ЛНТУ, а після роботи граю в театрі. Знаєте, коли ходиш на роботу і заробляєш гроші — це добре, а коли від роботи кайфуєш — це чудесно!
Ось такі бувають історії перемог над собою, хоч вони і не завжди увінчуються лаврами п’єдесталів. Переглядаю світлини минулорічних конкурсів і ловлю себе на думці, що молоді актори, які змагалися за першість у прочитанні Лесиного слова, тепер знімаються у серіалах, грають перші ролі в театрах, а відкрила їх Волинська театральна сцена.
Більше фото дивіться тут
