Культура
І я була приречено щаслива
Мої слова соромились іще
Торкатися слідів твоїх і вулиць…
А вітер вперто підставляв плече —
Свавільний, вільний, молодий прибулець…
Я над усе хотіла одкровень,
Краплинки дива на струні високій.
Взамін губила сни свої і спокій
На сторінках збентежених пісень…
Налаштування на одну струну
Бажали душі, спраглі сонця й дива.
І я була приречено щаслива
На вічність, може, чи на мить одну…
Бо що життя? Польоти до небес?
Чи, може, вміння втриматись ногами
На цій землі, що відцвітає з нами
У затишку незвіданих чудес?..
Відлуння снів — матерія тонка…
Відлуння слів — мелодія любові…
Торкаюся тебе лише у слові…
Тремтить рука…
О як тремтить рука…
