І з українцями зроблять так, як із представниками племені манахатта?
Скуплять усе. Кинуть холопам пару гривень у зуби — жеріть!
Уся історія з ринком землі мене відсилає до племені манахатта. Воно за 60 гульденів (еквівалент кільком срібним брязкальцям) продало свою землю… Все було чесно. Усе було дуже ринково. Нідерландські мореплавці заплатили рівно стільки, в скільки це наївне й неосвічене плем’я оцінило свій скарб. Ніхто нікого не обманув…
Коли моя мама народилася, на землі було 3 мільярди людей. Тепер, коли живу я, їх є 7. А планета більшою не стала. Ось чому в планетарному порядку денному чільне місце посідає поняття «продовольча безпека». Болота, міста, пустелі з кожним роком відтинають родючі землі. А гроші, навіть великі, їсти не можна. Зате за них можна купувати. Особливо якщо мати справу з племенем манахатта в центрі Європи, яке дивним чином злидарює, живучи на 60% світових запасів чорноземів.
Це — Україна. Недолуга держава 28 років свідомо робила все, аби в центрі Європи, на найкращих ґрунтах планети, мало не здихало плем’я манахатта. Бідне, спите, затуркане, деградоване, кинуте на дно соціального виживання. Таке плем’я залюбки, з підстрибом, за ціну одного скутера чи мопеда спекається свого скарбу, тому що 28 літ тотального нищення села не минули марно. І прийдуть досвідчені «нідерландські мореплавці» з купою переконливих аргументів, що дійсно не можна бути дикунською країною, де нема ринку землі. І настане кінець. Бо за ринковою логікою, якщо земля — товар, то хто буде її покупцем? Селянин — ніколи. Тому що його цілеспрямовано вбивали. А от 200–300 людей мають предостатньо готівки, аби нарешті легалізувати свій феодальний статус.
Усі аргументи за ринок землі я й справді поділяю, розумію, підтримую. Але вони не враховують українського нюансу. Селянин ніколи не зможе купити власну землю, оскільки цього не передбачає вибудована олігархатом економічна система.
Я — ринковик. І все чудово розумію. Та є одне але. У цій країні народ ще ні разу не вигравав. Ні від чого, що стосується майна, ресурсів, капіталів. І цього разу відбудеться остання й найграндіозніша афера. «Зелені табуретки» в парламенті запустять ринок землі, навіть якщо люди будуть горілиць лежати довкола Грушевського. Тому що так треба. Бо плем’я манахатта мусить відіграти свою епізодичну історичну роль до кінця. Десятки й сотні аргументів, цілком слушних, воно чутиме. Десятки й сотні запевнень, заспокоєнь, розтлумачень лунатимуть. Усі аргументи за ринок землі я й справді поділяю, розумію, підтримую. Але вони не враховують українського нюансу. Селянин ніколи не зможе купити власну землю, оскільки цього не передбачає вибудована олігархатом економічна система.
І тому я очікую гігантського шухеру. Скуплять усе. Вступлять у монопольні змови. Швиденько все узгодять у частині надприбутків. Поховаються за підставними фірмочками. Кинуть холопам пару гривень в зуби — жеріть. І років так за надцять плем’я манахатта почухає свою потилицю і зрозуміє, що гостювати на своїй землі — така наша доля. І зазвучать журливі народні пісні про важку долю, наллється чергова чарка за упокій своїх надій.
Я радий за олігархів. Їм несамовито пощастило з таким добрим, чуйним племенем манахатта.
Джерело: facebook.com/ostap.drozdov.
Остап ДРОЗДОВ, письменник, журналіст, ведучий хард-ток-шоу «Drozdov» та політичного ток-шоу «Прямим текстом»
