Інші льотчики називали його «небесним левом», казали, що рівних йому у тактиці бою і швидкості прийняття рішення про атаку не було.
Коли Амет Султан воював, енкаведисти депортували його народ…
Українці часто вживають приказку: «Якби покійний бачив, що робиться, то перевернувся б у могилі». Так-от, якби кримський льотчик, двічі Герой Радянського Союзу Амет–Хан мав можливість глянути, що російська влада знову виробляє на його Батьківщині, він би як мінімум записався добровольцем в українську армію…
Амет–Хан народився золотавої осінньої пори — 25 жовтня 1920 року. Тато був дагестанцем, а мама — кримська татарка. Змалку захоплювався літаками в аероклубі, а в армії остаточно визначився, що буде льотчиком. Як подорослішав, писав завше, що за національністю є кримським татаром. І як це підкошує життя його земляків тепер, так це було ложкою дьогтю в його біографії. Менше з тим, чоловік, який служив у Радянській армії, мав як насьорбатися російських пропагандистських «щі», навіть і не думав називатися дагестанцем, хоч пропонували йому це не раз і не два…
Амет став справді особливим пілотом завдяки безстрашності і, здавалося, як писали його колеги, вродженому відчуттю літака. Фашисти називали його, 20–літнього хлопця, «чорним дияволом». Прізвисько з’явилося після одного бою навесні 1941–го. 31 травня у небі над російським Ярославлем на «Харрікейні» Амет–Хан атакував німецький «Юнкерс-88»: у запалі бою вистріляв увесь боєкомплект, але не зміг поцілити у бомбардувальник. Тоді пішов на таран. У результаті удару його літак крилом застряг у «Юнкерсі». Обидва почали падати. Амет врятувався, вистрибнувши з парашутом. За той бій отримав орден Червоного Прапора. А під час Сталінградської битви хлопець воював у спеціальному винищувальному елітному авіаполку. Йому було лише 22, а він під Сталінградом уже збив 6 літаків. Знову — нагорода, знову — бої. Навесні 1943–го кримський льотчик стає Героєм Радянського Союзу. На той час Амет–Хан Султан здійснив 359 бойових вильотів, провів 79 повітряних боїв, особисто збив 11 літаків і 19 — у групових боях.
Він воював, та так, що звання Героя Радянського Союзу присвоїли ще раз. Лацкан його мундира покрили медалі та ордени, а серед ворогів про нього ходили справжні легенди.
Був у житті відважного кримчанина момент, «як у страшному кіно». За бойові заслуги йому дозволили поїхати додому у відпустку. А там, в Алупці, саме почалася депортація «народу–зрадника». Ту історію очима Амета Султана показав у фільмі «Хайтарма» його сучасний земляк Ахтем Сеїтаблаєв: льотчик прокидається вдома від панічного галасу і, вибігши надвір, бачить, що солдати крутять руки його матері… Він кинувся в бійку, і його б скрутили, якби не вийшов друг Павло Головачов, який гостював у нього, — той встиг одягти кітель і солдатня відступилася, побачивши погони офіцера… Відпочинок від війни обернувся на жахіття з відповідним озвученням — навколо лунало голосіння розпачу, безнадії і страху.
Тепер, у жовтні 2019 року, колесо жорстокої історії все ще тут — і кримські татари знову плачуть, а світ читає стрічку новин: «Окупанти у Криму вкотре обшукують одного з керівників меджлісу», «Російські силовики проводять обшук у кримськотатарського активіста в окупованому Судаку», «В анексованому Криму знайшли тіло 20–літнього татарина, який зник рік тому»…
Поки сталіністи розбиралися з мирним населенням Криму і швиденько заселяли півострів росіянами, Амет знову воював, та так, що звання Героя Радянського Союзу йому присвоїли ще раз. Лацкан його мундира покрили медалі та ордени, а серед ворогів про нього ходили справжні легенди… Уже в мирний час він намагатиметься побороти несправедливу жорстокість щодо земляків: звертатиметься до високопосадових друзів, у 1956–му підпише звернення про їхню реабілітацію до ЦК Компартії, але таким донкіхотством тільки псуватиме собі репутацію. Через те, що він — з «народу зрадників», Амет довго не міг влаштуватися на військову службу, бо ж, навіть одружившись, відвоювавши, не уявляв себе без літака. Допомогли зв’язки. Амет–Хана взяли на роботу льотчиком–випробувачем Льотно–дослідницького інституту МАП. Здійснював випробувальні польоти з метою вивчення аеродинамічних характеристик на швидкостях, близьких до швидкості звуку, на літальних лабораторіях, відпрацював систему автоматичної дозаправки літаків у повітрі методом «з крила на крило», на літаку Ту-2 — першу в СРСР повністю автоматичну дозаправку в повітрі. Він став одним з найкращих. …І невдовзі його прізвище викреслювали з листа пропозицій про «тричі Героя». «Як це татарина допустили до надсекретних випробувань?» — шипів, побачивши татарське ім’я Сталін. А Берія все ж сказав, що льотчик не просто випробовував ракету, але дивом, ризикуючи життям, врятував її. (Тоді двигун апарата ніяк не заводився, і Амет усупереч наказу катапультуватися все заводив і заводив його, аж поки над самісінькою землею той запрацював). Того разу Сталін дещо пом’якшав, і Амет–Хан таки отримав — Сталінський орден і премію.
…1 лютого 1971 року славнозвісний кримський татарин загинув під час випробувального польоту, поховали його у Москві. За три місяці до катастрофи, золотавого
25 жовтня, на святкуванні свого ювілею Амет, коли його запитали, чи не хоче стати викладачем, розказав притчу: «Коли старий орел передчуває наближення смерті, він з останніх сил рветься вгору, піднімається якнайвище. А потім складає крила і летить каменем на землю. Тому гірські орли вмирають у небі — на землю вони падають уже мертві».
За матеріалами aif.ru, telegrafua.com depo.ua, istpravda.com.ua.
