Садакі Сасако хотіла врятуватися від «атомної» хвороби, складаючи свою тисячу паперових журавликів
«Я пам’ятаю Садако так, як і пам’ятаю вчорашній день… Чому не співає твоя тисяча журавликів? Чому вона не літає?» — це слова з листа мами дівчинки Фуджико, опублікованого через 8 місяців після смерті доньки. Ті слова, як і нові пісні про журавлів, рознеслися по усьому світу. І в українських школах у 70–х роках минулого століття діти слухали про ядерну бомбу і дівчинку з журавлями, а в піонерських таборах про неї співали пісні
Маленька мешканка Хіросіми, одного з двох міст, що зазнали ядерного бомбардування, відійшла у засвіти 25 жовтня 1955–го. Їй було лише 12 років. Про неї і її тисячу журавликів дізнався весь світ. Ця історія — про жагу до життя, яке відібрали у дитини не надприродні алогічні сили, а люди. Йдеться про атомні бомбардування японських міст Хіросіми й Нагасакі. Ядерну зброю 6 і 9 серпня 1945 року застосували збройні сили США на завершальному етапі Другої світової війни. Вікіпедія пише, що президент Америки Трумен прагнув продемонструвати світові, насамперед СРСР, якою потужною зброєю володіють США, а також, заощадивши на воєнних витратах, пришвидшити капітуляцію Японії. Коли визначили території, на які скинуть бомби, їх перестали бомбардувати, щоб відстежити, які руйнування може спричинити ядерна зброя в місті. З 28 травня в «обраних» містах настала тиша. У Японії стала ширитися про це інформація, тому люди з інших містечок почали стікатися туди… 6 серпня, за спогадами очевидців, Хіросіма вмить перетворилася на пекельне «місто смерті».
Сада–тян на ту пору мала два роки. Разом із мамою (тато був в армії) мешкала у будиночку, який опинився на відстані 1,7 км від епіцентру вибуху. Ударною хвилею дитину викинуло через вікно, але, на диво, обійшлося без травм. Того ж вечора дівчинка з мамою потрапили під радіаційний «чорний» дощ, бо саме втікали від пожежі. (Вогонь, що спалахнув від надмірного нагрівання довкілля, від центру міста незабаром поширився по всіх житлових районах, спричинивши вогняний смерч. Швидкість вітру сягала до 18 м/с. Усе в радіусі 500 метрів від місця падіння бомби перетворилося на попіл). Того разу, коли водночас загинули десятки тисяч людей, а ще десятки тисяч померли найближчими тижнями, вони врятувалися — та хрестик на житті Садако уже було позначено у майбутньому — через 9 літ. (До кінця року із 350 тисяч людей, які жили у місті, загинуло близько 140 тисяч).
Вона встигла підрости, піти до школи і навіть зрозуміти, що хоче бути вчителькою фізкультури: була дуже рухливою та спритною. Мама її, яка потай стежила, чи не «вилізуть» жахливі симптоми, раділа, що дитина росте здоровою. Але вони таки проявилися: підпухли лімфовузли на шиї та за вухами, на ногах з’явилася червона висипка. Вона часто почувалася знесилено і страждала від запаморочення. Спочатку медогляд нічого не виявив, але за якийсь час її родина почула жахливий вирок — «рак крові», лейкемія. У Японії це називали атомною хворобою. Садако поклали до лікарні у лютому 1955–го з прогнозом, що більше року не проживе. Але вже через пів року дізналася про легенду, яка стала її надією. Наприкінці літа подруга Чізуто принесла у лікарню позолочений папір, склала з нього журавлика і розповіла історію. Хто зробить 1000 таких паперових птахів, скріплених воєдино, — «сенбазуру» — отримає від долі виконане бажання. Японська дівчинка хотіла тільки одного — жити.
1958 року в Парку миру в Хіросімі, неподалік від епіцентру вибуху, постала фігурка Садако, яка тримає паперового журавлика.
«Вона складала журавликів обережно, одного за другим, використовуючи папір із газет, медичні рецепти і обгортки. Її очі сяяли, поки вона цим займалася… Коли ми з чоловіком одного разу прийшли її навідати, сказала: «Тату, я щойно склала 400 журавликів!». Він привітав її, стримуючи сльози», — описувала свої відчуття мама Садако уже потім… Напевно невідомо, чи встигла маленька японка змайструвати свою тисячу. Є відомості про 644, а деякі джерела пишуть, що вона зробила понад тисячу… Її не стало у жовтні 1955–го. Переповідають, що усе завершили і сплели воєдино її однокласники, аби дівчинка таки мала свою «сенбазуру».
Садако була не першою дитиною у Японії, яка померла від променевої хвороби, але саме її історію підняли на гребінь інформаційної хвилі друзі та рідні — вони розповідали про це повсюдно і збирали гроші на пам’ятник Садако та всім іншим загиблим дітям. Так до благородної справи долучилася уся Японія. Тож 1958 року в Парку миру в Хіросімі, неподалік від епіцентру вибуху, постала фігурка Садако, яка тримає паперового журавлика. На постаменті висічено напис про неприйняття ядерної війни — «Це наш плач. Це наша молитва. Мир у всьому світі». Через роки маленьку японку вшанували і в країні, влада якої призвела до страшної трагедії. Сад Миру Садако відкрили до 50–ліття бомбардування у США в Санта–Барбарі: у глибині саду стоять камені, на котрих вирізані журавлі. А у Радянському Союзі були дуже популярними пісні «Японський журавлик» і «Паперові журавлики», про Садако з’явилися фільми, книга, її історію виклали навіть у мультфільм. А 6 серпня у Японії в День пам’яті відтоді щороку випускають у повітря паперових журавликів.
У статті використано матеріали із сайтів uk.wikipedia.org, nu i–nu.com, deti geroi.ru.