Пам’яті загиблих єгерів Григорія Хомича та Василя Вегерича.
Ця трагедія сколихнула всю країну (Фото)
Справу батьків, які загинули від рук браконьєрів, тепер продовжують їхні сини
Подія, яка залишила болісні спогади в усіх лісівників Волині, трапилася 26 жовтня 1997 року.
Того дня при спробі затримати браконьєрів пострілом із рушниці був смертельно поранений начальник мисливської дільниці Василь Вегерич. Єгер Григорій Хомич кинувся йому на допомогу і сам потрапив під постріли озвірілого нелюда. Попри 33 кульові та картечні поранення, він усе ж таки з останніх сил протягом п’яти кілометрів відривався від переслідування вбивці, який добивав його, наче звіра, добіг до людей і розповів про трагедію.
А до того злощасного моменту…
…26 жовтня уже випав перший сніг і Григорій Хомич, який на той час працював єгерем, вирішив об’їхати ліс поблизу села Лісняки. Там він і натрапив на браконьєрів. Одразу ж повідомив про ситуацію рейдову групу. Лісова охорона виїхала на допомогу. Але врятувати лісівників не вдалося.
Василь Вегерич помер того ж дня, не змігши перенести кульового поранення. Григорій Хомич із важкими зусиллями, так як був поранений, дістався до лісової сторожки. Звідти його, пораненого, привезли у лікарню. Наступного дня, на очах у рідних, його серце перестало битися.
Загиблі єгері стали справжніми героями і для своїх колег-побратимів, і для жителів району, а особливо – для синів. Вони продовжили справу своїх батьків і також пов’язали своє життя з лісом. Сьогодні Анатолій Хомич, син загиблого єгеря, також працює єгерем у ДП «Старовижівське ЛГ» – на тому ж обході, що й колись тато. Ігор Вегерич займає посаду майстра лісу Буцинського лісництва Старовижівського лісгоспу.
«Мені було десять років, моїй сестрі Юлі – дванадцять, – згадує Ігор. – Підняли нас тоді вночі. Сказали, що трапилася біда. Я знав про те, що батько поїхав у рейд. Було важко зрозуміти і усвідомити, що сталося. Важко, звичайно, згадувати і дуже шкода».
Анатолію Хомичу на той час уже виповнилося двадцять. Сестра була на два роки молодша, і він добре запам’ятав батька: «Мій тато був дуже хороший, дуже добра та чуйна людина, гарний господар. У нас була велика господарка, але незважаючи на це, він однаково поспішав на свою улюблену роботу. Батько дуже любив ліс. Тому і пішов працювати єгерем, де його спіткала біда. Я ніколи не задумувався і не планував, що буду працювати у лісі. Так, мабуть, мало бути».
«Я був молодший за Анатолія, – каже Ігор Васильович. – Але пам’ятаю, як батько постійно брав мене з собою у ліс на природу. І саме він прищепив мені любов до лісу. Завжди хотів і мріяв пов’язати свою долю саме з лісовою галуззю. Тому і здобув лісівничу освіту та працюю за фахом».
Важко навіть уявити, яку трагедію пережили ці дві родини. Наскільки складно було залишитися дружинам загиблих наодинці і самим піднімати на ноги дітей, адже їх у них було по двоє.
Час минає, але спогади та біль втрати залишаються.
Про біду не забув ніхто й досі. Волинська обласна державна адміністрація у 1999 році заснувала обласну щорічну екологічну премію імені Василя Вегерича і Григорія Хомича, а об’єднання «Волиньліс» (тепер Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства) на честь своїх загиблих працівників зініціювало проведення змагань з єгерського багатоборства.
На березі озера Пісочне, де знаходиться будинок мисливця, встановлено пам’ятний знак на честь загиблих єгерів Василя Вегерича та Григорія Хомича.
