Як «Квартал» перетворює країну на підворіття

Власне на політиках робили головний акцент, така собі претензія на гостру політичну сатиру. На них «кварталівці» відточували свій цинізм, а публіку привчали до того, що «Кварталу» можна все, що для них не існує жодних табу й авторитетів, жодних меж та червоних ліній.

Спочатку висміювали політичні помилки, що нормально і прийнятно, але потім почали жартувати з фізичних недоліків, перейшли на ксенофобські образи, вульгарні натяки на «не таку» національність чи сексуальну орієнтацію. Гумор «нижче пояса» перейшов у «нижче плінтуса», але, як писав Станіслав Єжи Лєц, «знизу постукали». І стукали все частіше і частіше.

Згодом усі жарти щодо політиків зводилися до приниження людської гідності. По суті, це було суцільне цькування. Апогеєм, як на мене, стала сценка, в якій поглумилися з Михайла Гаврилюка. Нагадаю, під час Революції гідності «беркутівці» роздягнули його на морозі та били. Та чоловік з гідністю витримував ці тортури. Згодом Гаврилюка обрали народним депутатом. «Кварталівці» зробили на нього пародію, де показали таким собі недолугим українським селянином, майже дебілом. Але ця огидна сценка мала за мету принизити не лише Михайла Гаврилюка, його образ проєктувався на тодішню українську владу, а відтак і на Україну як державу — примітивну, придуркувату, ні на що не здатну.

А потім «Квартал» вже прямим текстом порівняв Україну з порноакторкою, яка «готова прийняти в будь–якій кількості і з будь–якого боку». Публіка сміялася і аплодувала — за інерцією. У якусь мить вона не помітила, як разом із артистами перетнула моральну межу. «Квартал» перетворився на брудне підворіття і перетворює Україну…

Знищуючи через принизливі та знущальні жарти авторитет політиків та влади, Зеленський розчистив собі дорогу на президентський трон.

Усе це я до того, що знущальна пісенька у виконанні «Лисого» про спалений будинок колишньої голови Нацбанку України Валерії Гонтаревої «горіла хата, палала» (за мотивами української народної пісні «Горіла сосна, палала») — це нічого принципово нового, усе цілком у стилі і в стилістиці «Кварталу». Просто черговий раз знизу постукали. Думаю, якби «Квартал» не запросив до себе на сцену Національного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Верьовки, то суспільство (можливо, за невеликими винятками) мовчки проковтнуло б і цю «душевну» пісеньку.

Взяти легендарний хор собі на підтанцьовку — це лише демонстрація можливостей, черговий прояв запаморочення від вседозволеності. Але хіба раніше Зеленський і компанія жартували менш цинічно? Про Гаврилюка я вже нагадала. Нагадаю ще жарти про Тимошенко, коли вона сиділа в тюрмі. Зал сміявся — аж заходився.

Можна по–різному ставитись до Тимо­шенко, але жінку запроторили в тюрму, причому всі розуміли, що це було політичне переслідування. Сміятися з такого явища — щонайменше дивно. Але публіці подобалося. Як і подобалося ржати, коли з Кличка робили напівдауна, вже не кажу про принизливі пародії на рівні «нижче пояса» на Яценюка та Ляшка.

Знову-таки не в прізвищах політиків річ! Ідеться про морально–етичні засади гумору, які «Квартал» повністю знищив. Відтак виховав собі спочатку відповідну публіку, а згодом і відповідного виборця. Виборця, який не має чітких моральних орієнтирів, яким легко маніпулювати.

По суті, знищуючи через принизливі та знущальні жарти авторитет політиків та влади, Зеленський розчистив собі дорогу на президентський трон.

Але будувати – не руйнувати… Одного нюансу Зеленський та його оточення не врахували. Вони самі привчили публіку висміювати чинну владу. Самі розбестили свою аудиторію, яка чекатиме на цей треш від «Кварталу» і надалі. Бо у неї виробилися відповідні рефлекси і потреби. Якщо їх не задовольнити, публіка буде не задоволена. Дуже не задоволена. А від обожнювання до ненависті, як відомо, відстань коротка — ну точно не довша від одного президентського терміну.

Наталія БАЛЮК, головний редактор газети «Високий замок» (Львів)

Джерело: wz.lviv.ua.