На фоні постійного політичного з’ясування, хто найбільший корупціонер в країні, в кого розкішніші палаци та маєтки, що робити з мільйонними тіньовими капіталами, проста людина нерідко залишається наодинці зі своїми бідами, держава в особі чиновницької бюрократії маленьку людину не захищає...
Олександр НАГОРНИЙ
На фоні постійного політичного з’ясування, хто найбільший корупціонер в країні, в кого розкішніші палаци та маєтки, що робити з мільйонними тіньовими капіталами, проста людина нерідко залишається наодинці зі своїми бідами, держава в особі чиновницької бюрократії маленьку людину не захищає.
Наприклад, тисячі судових рішень в області щодо стягнення заборгованості з винуватців не виконано. Потерпілі так і не дочекалися хоч якоїсь компенсації за свої страждання. Громадяни витратилися на адвокатів, сподіваючись на справедливість, але мають лише зіпсовані нерви і відписки з державних виконавчих служб. Ось тільки одна типова історія, яка трапилась з сім’єю Шищиц з Ківерець. Євгенія Шищиц в емоційному листі до редакції виставила негативну оцінку державній виконавчій службі, і для цього в неї є підстави: “Якби державний виконавець лише отримував платню за вирішені завдання, то, повірте, пішов би з торбами просити на хліб”. Цей висновок зробила жінка після написання скарг та тривалих безплідних телефонних перемов з ківерцівськими держвиконавцями. А трапилось ось що. Сім’я Шищиц багато років орендує і обробляє п’ятдесят соток землі в селі Звози, що за дев’ять кілометрів від Ківерець, і для цього навіть купила там хатину. Оскільки ніхто в ній не живе, то її остаточно розорили, а загорожу, яку тут ставили, розтягнули. За якихось 700 метрів розташоване тваринницьке приміщення, знаходиться випас. І все-таки пенсіонери, хворі люди Євгенія і Володимир Шищици сподівались, що селяни мають совість і їхні посіви не нищитимуть. Але пенсіонери постраждали від худоби сільськогосподарського приватного підприємства “Правда”, яку випасав Михайло Ярмуш, котрий, міліцейською мовою висловлюючись, “зловживає спиртними напоями”. Недоглянуті корови перемішали з болотом на 23 сотках пшеницю, яка вже викинула колос. Оскільки прямих доказів, що саме це стадо знищило посіви, не було, то справу зам’яли, незважаючи на звернення господарів у міліцію. Однак у полі залишилась ще картопля, росла отава. Тож батьки послали сина Андрія похазяйнувати. Він і став свідком, коли стадо, розпробувавши добру їжу, второваною дорогою рушило на город. Згодом приплівся і пастух. Виникла сутичка, в якій переможцем вийшов Михайло Ярмуш. Що це саме так, засвідчило двотижневе перебування міського жителя в лікарні. Як мовиться, “за моє жито та ще й мене побито”. А далі було звернення в Ківерцівський місцевий суд. Оскільки реально пахло криміналом, то Ярмуш почав проситися, мовляв, був п’яний, усе пошкоджене компенсую. Постраждалий йому повірив, і було укладено мирову угоду. Однак страх пройшов і він про обіцянки забув. Відбувся новий суд, який вирішив стягнути з Михайла Ярмуша 800 гривень за завдану матеріальну та моральну шкоду. Хронологічно це виглядає так: влітку 2003 року було зроблено шкоду, після того Ярмуш влаштував бійку, в жовтні 2004 року відбувся другий суд і ось уже минуло більше року, як державна виконавча служба виконує рішення суду. З’ясувалося, що в Ярмуша з власного майна є п’ять курок та чотири кубічних метрів дров. Для того, щоб зробити таке дослідження господарства, держвиконавцям потрібно було мало не рік. Хоча зовсім не важко було передбачити саме такий фінансовий хід з боку Ярмуша, оскільки він проживає з дружиною багато років у... громадянському шлюбі. Не нажив свого добра! Тепер ніде не працює. Євгенія Шищиц стверджує, що у відповідь на її скарги начальник відділу державної виконавчої служби Микола Марчук по телефону запропонував: “Забирайте ті кури і дрова”. На це жінка по своїй наївності подала зустрічну пропозицію: “Продайте їх на аукціоні”. Начальник здивовано зауважив, що “ще ніколи курей на аукціоні не продавав”. Не менш цікавим є листування пана Марчука з Андрієм Шищицем. Наприклад, він повідомляє в обласне управління юстиції, що 28 жовтня 2005 року йому направлено листа про отримання в рахунок боргу курей та дрова і надано строк для відповіді до 8 листопада. А вже 31 жовтня сповіщає: “перевіркою встановлено, що майно, яке належить на праві приватної власності та підлягає реалізації в рахунок погашення боргу в Ярмуша М. Н. за місцем його проживання с. Звози відсутнє, про що складено акт”. Хоча 4 листопада 2005 року начальник відділу Микола Марчук та старший держвиконавець Надія Косинська надсилають листа Андрієві Шищиц, що відділ пропонує отримати в рахунок погашення боргу все ті ж кури і дрова... То є та птиця чи немає? Можливо, Ярмуш її знищив, щоб курячим грипом не захворіла? Бо якщо те добро знаходилось під арештом, то яке право Ярмуш мав його збувати? Ось такі, бачите, дещо кумедні, а для потерпілих сумні подробиці сталися при виконанні лише одного судового рішення. Державним судовим виконавцям теж, буває, не позаздриш, бо не тільки в п’яничок добра не виявляється, коли пахне смаленим. Чимало заможних громадян, не очікуючи судових рішень, завчасно реалізують чи дарують майно близьким родичам, стають начебто голими й босими. Навіть у ситуації, що трапилася у Звозах, можна було відразу дійти якоїсь згоди. Суський сільський голова Лідія Косинець розповіла, що коли подібні випадки (худоба робила шкоду) траплялися в інших приватних господарствах на території сільради, то їх керівники не доводили справу до суду, а відшкодовували селянам завдані збитки. Подібним чином міг поступити й керівник СПП “Правда” Віктор Гончарук, адже худобу випасав найнятий ним пастух. А взагалі, ця проблема — вчасне стягування майна після судових рішень — загальнодержавна і задавнена — її пора вирішувати. Якщо справа про стягування заподіяної матеріальної і моральної шкоди заходить в глухий кут, то, думається, держава повинна потерпілим відшкодовувати збитки з бюджету, а потім вживати енергійні заходи до боржників і тих, хто має за виконання судових рішень відповідати. Саме такі порядки існують у цивілізованих державах.
