Роза Намуйлик зі своєю підопічною Валентиною Зуйко.
«Веселого вам дня — і так щодня!»
Майже два десятиліття з позитивом і душевним теплом соціальна працівниця із Великої Осниці Роза Намуйлик дбає про тих, кому важко дати собі раду
За будь–якої погоди життєрадісна й моторна Роза Григорівна поспішає до своїх підопічних. Дивує, скільки сили, терпіння й енергії може бути у звичайної сільської жінки, якій і самій по життю доводилось несолодко. Зоотехнік із вищою освітою, вона десять років трудилася за спеціальністю в місцевому колгоспі «Україна», а після його розпаду влаштувалася соціальним працівником територіального центру соцобслуговування Маневицької РДА.
— Люблю свою роботу насамперед за чуйність і доброту людей, якими опікуюся. Знаю всі їхні свята, пам’ятні дати, — каже метка Роза Намуйлик, незмінна учасниця художнього колективу при місцевому Будинку культури, яка найбільше полюбляє виконувати народні пісні. Співає вона й зі своїми підопічними, яких у неї нині семеро, та за час роботи було вже більше двадцяти п’яти.
Роза Григорівна говорить, що жителям сільради дуже пощастило із сільським головою, — яка б біда не сталася, Сергій Володимирович Ковбасюк завжди відгукнеться й допоможе. А ще, додає, хоч насамперед її обов’язок — стежити за зовнішнім виглядом підопічних, порядком в їхніх домівках, придбанням продуктів, медикаментів й оплатою комунпослуг, та не менш важливе для цих людей просто щире «Добридень». Тож поріг своїх підшефних вона переступає лиш із доброзичливим та щирим серцем. А ті щоразу починають усміхатися, зачувши її традиційне вітання: «Веселого вам дня — і так щодня!»
— Часом і важко доводиться, — зізнається соцпрацівниця, — та знаю, що на мою допомогу постійно розраховують, чекають-виглядають.
Тож запрошує й мене провідати своїх стареньких. «Ну де ж іще таку трудяжку знайти?» — тільки й мовила про свою помічницю Тетяна Бортнік із Малої Осниці, а Роза Григорівна вже за той час встигає Тетяні Федорівні сльози витерти й хустку святкову подати, ще й складені на дивані вишиті подушки дбайливо поправити. Привітністю й чистотою старанно побілених стін зустрічає нас і житло іншої мешканки — Валентини Зуйко. Й тут в охайній кімнаті затишно й приємно, а Розі Григорівні раді, бо приходить вона в оселю тільки з добром.
«Часом і важко доводиться, — зізнається соцпрацівниця, — та знаю, що на мою допомогу постійно розраховують, чекають–виглядають. А я ж звертаю увагу на те, яким добром світиться ця жінка, коли захоплено розповідає і про своїх підшефних, і про найдорожчих — сина Руслана й доньку Людмилу, онучку Валерію — й чудово розумію вислів Ліни Костенко, котра писала: «Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом».
Юлія МУЗИКА
