«Будують–будують, а коли закінчують, то не можна ні їхати, ні ходити, ні жити»

«На гнилому фундаменті держава не встоїть»

— Що спонукало вас, самодостатнього голову апеляційної інстанції області, піти на цей крок — подати свою кандидатуру до Конституційного Суду?

— Для цього було багато чинників. Це цілий комплекс всього різного — від приватного, колективного і до державного. Мені багато чого не подобалося в нинішній державній машині. Справа в тому, що існують певні закони суспільства та державного будівництва, які не можна порушувати. Тим часом я бачу, що у людей при владі цього розуміння немає. Вони кажуть: будемо щось будувати. Але будують–будують і коли закінчують, то не можна ні їхати, ні ходити, ні жити. Я вмію будувати в прямому і переносному значенні цього слова. Це і спонукало подати свою кандидатуру.

Чому виникають революції? Тому що люди в обхід правил починають щось творити.

— Чи відомо вже вам, якою буде перша справа на новому місці?

— Дізнаюся про це тільки після 5 листопада, коли разом із іншими складу присягу. На урочистій церемонії із цієї нагоди будуть присутні Голова Верховної Ради Дмитро Разумков, керівники Вищої ради правосуддя, Верховного Суду, представники всіх гілок влади, іноземні гості. Набувши статусу судді Конституційного Суду, я отримаю свою першу справу після автоматизованого розподілу.

— Які труднощі були на цьому шляху, чи багато на вас, даруйте, вилили болота?

— Я до того ставлюся доволі спокійно. Це такі сумні реалії нашого життя. Люблю тих, хто бореться, але якщо це боротьба шляхом підніжки, то така перемога недостойна. На жаль, сьогодні мораль і суспільство говорять, що для досягнення мети всі засоби хороші. Але ті, хто живе за цим принципом, з моєї точки зору, гнилі люди. А на гнилому фундаменті держави не збудуєш. Я вважаю, що тільки на чистому, здоровому, правильному можна спорудити щось міцне.

«Сказати, що закон не конституційний — невеликий хист. Треба зробити так, щоб по можливості подібні речі навіть не з’являлися»

— Якої позиції ви будете дотримуватися щодо резонансних законодавчих актів, зокрема Законів про люстрацію, який лежить у Конституційному Суді з 2015 року, та про незаконне збагачення, який було визнано неконституційним, а Верховна Рада нещодавно його знову прийняла?

— Це дуже вразливі законопроєкти. Про подібні речі я писав у своєму мотиваційному листі: «Мудрий законодавець починає не з видання закону, а з вивчення його придатності для суспільства». І коли Конституційний Суд приймає рішення, це ніби лікування хвороби. Тому важливо не допускати до цього. Існує таке поняття як комунікація. У Конституційному Суді є представники від Президента, Верховної Ради, з’їзду суддів. У них різні погляди, міркування, але має відбуватися обмін думками, в тому числі із представниками інших держав. Можливо, вони вже проходили цей шлях, і застережуть від конфліктного моменту. Загалом сказати, що закон не конституційний — невеликий хист. Треба зробити так, щоб по можливості подібні речі навіть не з’являлися. А для цього — йти до початків: хто його ініціює, яку мету при цьому переслідує. На це потрібен час. У турборежимі цього не відстежиш… Проте якщо вже так сталося і закон є, тоді треба зробити крок назад, і пояснити людям, чому він необхідний. Але при цьому не допустити ще гірших наслідків. Наразі я так собі уявляю свою роботу. Можливо, в процесі мої думки зміняться.

— КС також має розглянути конституційність позбавлення Януковича звання президента. Як ви на це дивитеся?

— Не потрібно зациклюватися тільки на Януковичу. Це може бути будь–хто. В країні повинні діяти принципи, правила, однакові для всіх. Якщо звання позбавлено згідно з ними, тоді погоджуюся. Інакше ми самі собі натворимо біди. Нам треба звикнути: це негідник, але вчинимо з ним не так, як нам хочеться, а за правилами, які ми ж написали. Чому виникають революції? Тому що люди в обхід правил починають щось творити. Історія знає багато таких випадків. Я в своїх виступах не раз цитував вислів Платона: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою». Трапляються моменти, коли нам прикро, не подобається, болить… Але мусить бути порядок. Усе повинно відбуватися в межах правил. Бо якщо поза ними, то один, два, три випадки — і далі знову революція.

«Я був тут за психолога — підбирав кадри, формував, спостерігав, направляв»

— У Волинському апеляційному суді у вас є наступник?

— Чомусь багатьох цікавить це питання. Я неодноразово казав про нашу суддівську спільноту як про родину. Це не порожні слова. Колектив мого рідного Волинського апеляційного суду — професійний і дружний, що особливо видно у порівнянні з тим же Києвом. На роботу я завжди йшов із радістю, так само й інші працівники. Я був тут за психолога — підбирав кадри, формував, спостерігав, направляв. Всі судді для мене важливі, як для людини важливі всі пальці на її руках. Який з них кращий? Неможливо сказати. Тому і відповідь на ваше питання дадуть самі судді у певний час шляхом таємного голосування. Вони мають вирішити, хто це буде. Я сприйму їхній вибір.

— Одна з головних відмінностей столиці і Західної України — мова. Чи не перейдете ви у Києві у спілкуванні на російську, якою там говорить більшість?

— З якої то радості? (похмурніє. — Авт.). Не перейду, хоча і вважаю, що люди мають право розмовляти так, як уміють. Не в мові питання, а в тому, для чого ти це робиш? Можна говорити українською, а думати проти України. Можна говорити російською і вболівати за державу. Я знаю росіян, які захищали нашу країну, і так званих українців–зрадників у вишиванках. Вибачте, але перевагу віддаю першим. Говори, як тобі подобається, але при цьому думай правильно.