Михайло Слабошпицький: «В тренді деінтелектуальність, а інтелектуалів треба в зоопарку показувати».
Михайло Слабошпицький у Луцьку: «Добра книга – це міна уповільненої дії і вона колись подіє» (ФОТО, ВІДЕО)
До Дня української писемності та мови у Палаці культури Луцька за сприяння Департаменту культури міської ради та бібліотеки Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки організували книголюбам творчу зустріч із видатним письменником сучасності, критиком, літературознавцем, лауреатом Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, директором видавництва «Ярославів Вал» Михайлом Слабошпицьким. Думками по сучасну поезію та власними віршами ділилася київська журналістка і поетеса Світлана Короненко, поетичне слово звучало у музиці від народної артистки України Світлани Мирводи
Модератор зустрічі Світлана Кресак нагадала присутнім літературні здобутки Михайла Слабошпицького, а він, хоч написав чимало книжок, має, як висловився, «спасенне почуття самоіронії», тож більше розповідав, про книги письменників, які видавав.
Пишається двотомником про поета, який заповідався на великого, але пройшов земний шлях у 22 роки, Леоніда Кисельова.
– 9-річний київський школяр спричинив скандал у Росії через публікацію у престижному журналі вірша про царя Петра I. Зі своїм українським болем російською мовою він виявся чужим і неприйнятим. А перейшов на українську і почав писати дивовижно. Це був вибух!» – і пан Михайло розчулено прочитав про «любов до жінки, що не спала і хлібом годувала їжака». Він знав особисто родину Кисельових, це вилилося у книгу «Партитура на три голоси». А ще радіє, що видав Юрія Щербака, Дмитра Павличка, досліджував Петра Яцика у книзі «Українець, який відмовився бути бідним», вважає, що ця книга дуже сильно вплинула на нього, поки її писав.
А ви уявляєте, щоб хтось із наших президентів, чи навіть міністр культури розповідав з трибуни про прочитану книжку?
Михайло Федотович відповідав на запитання, які писали на папірцях і озвучували із зали, тому точився жвавий діалог.
Що не вміє писати літературознавець? «Смію вважати себе професіоналом, але не вмію вже написати теплих і людяних історій, дитячих книжок, – зізнався, адже діти вже дорослі і немає тих допитливих очей поруч.
Про впливологічну теорію. «Така була популярна в СРСР. Калінін казав, що «молодой человек, причитавший Толстого, не станет бандитом.» Я не сповідую фанатизму, що література творить людину, знаю, що книга – це міна уповільненої дії і вона сидить в душі і колись може спрацювати і вплинути.
Михайло Федотович на запитання модератора Світлани Кресак, скільки часу треба на написання таких великих книжок.
– Для цього треба бути щасливою людиною, – відповів, – А мені пощастило знати стількох людей: Миколу Бажана, Павла Загребельного, Петра Яцика, Григора Тютюнника, Євгена Гуцала... І з дитячих літ я був інфікований книгою.
Про літературні премії і читаючих президентів. Ви знаєте ціну світової Гонкурівської премії? 10 євро, але справа не в цьому Людина зранку прокидається знаменитою. Таку отримала нікому не відома Француаза Саган, яку дуже критикували, а президент Франсуа Мітеран вступився, пояснив, що прочитав її роман у літаку і був вражений. А ви уявляєте, щоб хтось із наших президентів, чи навіть міністр культури розповідав з трибуни про прочитану книжку?
Загалом, виступи розумних лекторів хочеться розбирати на цитати, от до прикладу, афоризм цього вечора від Михайла Слабошпицького:
«В тренді деінтелектуальність, а інтелектуалів треба в зоопарку показувати».
Як мотивувати до читання айфонне покоління? Це світова проблема. Але якщо вдома є книги, дитина читатиме. Новини можна читати в інтернеті, а от книгу треба тримати в руках.
Про Дмитра Павличка. Йому дорікають віршами про Леніна. Українці мають таку погану рису, що цінують мертвих, але не авторитету людини. Ви не були в тому житті. Дмитро Павличко і Олесь Гончар завжди були невиправними у питаннях української мови навіть за часів СРСР. Павличкові боялися давати слово на тодішніх конференціях, бо він завжди просував мовне питання.
Які книги порадив би прочитати? На виході - книжка Юрія Щербака «Україна в епоху війномиру» - футуризм, прогностика, треба бути Щербаком, щоб пережити стільки в літературі й політиці і видати таку книжку.
В жвавих обговореннях промайнула творча зустріч.
«Я скоро у вас попрошу політичного притулку. Мій Луцьк — місто знайомих облич. Тут жив Іван Корсак, Василь Простопчук — я щасливий, що їх знав, – подякував Луцьку на завершення відомий книголюб.
