Унікальний човен викликає чимало гіпотез та заперечень.
«На Волині ще знаходитимуть не лише нові довбанки, але й болотяних людей»
У Луцьку відбувся науковий колоквіум, присвячений першій гідроархеологічній експедиції в нашому краї
Як відомо, у серпні 2015 року у річці Стир поблизу села Старосілля Маневичцького району знайшли унікальний човен-довбанку. Його довжина вражає навіть тих, хто вже дослідив не одну таку знахідку — 12 метрів! Подібних витворів у Східній Європі не знаходили. Науковці й досі ламають списи щодо віку моноксила.
Нещодавно у Луцьку відбулася науковий колоквіум і презентація виставки «Матеріали першої Волинської гідроархеологічної експедиції в Маневицькому районі». Участь у заході взяли директор Волинського краєзнавчого музею Оксана Важатко, завідувач Музею історії Луцького братства Олена Бірюліна, директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич, начальник відділу туризму департаменту економіки та європейської інтеграції Волинської обласної державної адміністрації Станіслав Ольшевський, начальник відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міської ради Петро Троневич, керівник експедиції, археолог Андрій Петраускас, археологи Сергій Панишко, заступнк начальника експедиції, археолог Юрій Мазурик, науковий співробітник ВКМ Богдан Зек, доцент Тетяна Мамчич, директор Старосільської школи Анатолій Бричка та інші.
Було знайдено також цілу глиняну миску та уламки кераміки з поперечними борозенками, що нехарактерно для Волині. Такі узори побутували у степовій частині України і типові для катакомбної культури (2700—2000 роки до н.е.).
Під час зустрічі науковці обговорили не лише унікальний човен-довбанку та загалом проблему вивчення водних шляхів на Волині, але й презентували нові артефакти, знайдені під час гідроархеологічної експедиції.
– Про річку Стир, як водну артерію, не часто говорять. Це потребує виправлення, адже вона через Прип’ять поєднана з Чорним морем. Цим пояснено, що в її руслі було знайдено й човни-довбанки. Про інтенсивність руху на цій річці свідчить відома нам з історичних документів конфліктна ситуація на притоці Стиру Жидівці. У конфлікті приймали участь прасоли, які везли сіль, та міщани з Пінська, які приїхали в Луцьк саме по сіль. Та от, разом їхня кількість становила близько 200 чоловік. Тобто до Луцька водою приїжджали чимало купців, – зазначила Олена Бірюліна.
Ініціатор експедиції Юрій Мазурик розповів, що ще одну довбанку знайшли в Любешівському районі (нині він зберігається у Колодяженському літературно-момеріальному музеї Лесі Українки). А обстеження берегів Стиру взялися організовувати після того, як у газеті «Волинь» з’явилася публікація про зникнення ще одного човна-довбанки. Під час вивчення русла річки поблизу місця знахідки човна-довбанки археологи знайшли шматки дерева (вироби важко ідентифікувати, можливо, це фрагмент весла та фрагмент шпангоута). Було знайдено також цілу глиняну миску та уламок кераміки стжижовської з поперечними борозенками, що нехарактерно для Волині. Такі узори побутували у степовій частині України і типові для катакомбної культури (2700—2000 роки до н.е.). Ймовірно, представники катакомбної культури потрапили на Волинь.Через багато часу вони вже запозичили місцеву форму для посуду, але зберегли свої узори.
– А миска належить до зарубинецької культури, – зазначив археолог Сергій Панишко, який свого часу вивчав згадану культуру. – Найімовірніше, миска походить з могильника, бо у давнину посуд берегли і цілим залишали лише при похованні.
Через зниження рівня води в Світязі потребує вивчення дно озера та його береги, адже там можу бути чимало артефактів.
Сергій Дмитрович наголосив на тому, що гідроархеологія на Воилні має величезні перспективи. Мовляв, старосільський човен знайшли тоді, коли рівень води дуже впав. Нині подібні погодні умови. Тож волинський археолог спрогнозував, що у нашому краї ще знаходитимуть так званих болотях людей (людину приносили в жертву і кидали в болото, де добре зберігалися одяг, знаряддя праці та навіть шкіра з татуюваннями). Подібні знахідки відомі в Західній Європі. Сергій Панишко звернув увагу присутніх, що через зниження рівня води в Світязі потребує вивчення дно озера та його береги, адже там можу бути чимало артефактів.
Щодо перспектив гідроархеології, то з Панишком цілком погодився керівник експедиції Андрій Петраускас. За його словами, більшість мечів знайдено саме підводою. Пан Петраускас вже чимало часу займається реконструкцією старовинних човнів, тож має вже певний досвід у цій царині. Доповідач розповів, що для виготовлення човнів найчастіше використовували тополю та вербу. Їхня деревина в’язка, не колка, легка для обробки і тому значно краща, аніж дуб. Переважно брали тополю, адже важко знайти вербу потрібних розмірів.
На зібранні продемонстрували знайдену миску, яка невдовзі стане музейним експонатом.
Цікава дискусія розгорнулася про призначення старосільського моноксила. Андрій Петраускас переконаний, що такий величезний човен (його довжина більше 12 метрів) не міг би рухатися Стирем. Адже він був би малокерований через розмір. Тим часом на річці чимало закрутів та петель, де керованість відіграє першочергове значення. Повернути транспортний засіб вагою 2,5 тонни не так і легко. А якщо такий човен вріжеться у берег, то витягати доведеться хіба волами, бо вручну це неможливо.
Оскільки човен круглий у перерізі, то при використанні весел без уключин гребцям доведеться нагинатися за борт і човен буде крутитися. Забігаючи наперед, скажу, що наприкінці зустрічі присутні переглянули уривок з художнього фільму, де кільканадцять гребців пересуваються африканським озером на подібному човні, який зовсім не крутиться. Пан Петраускас висунув гіпотезу, що такі човни могли використовувати у парі, на кшталт сучасного катамарана, а зверху робити настил.
