То що, важка «шапка Мономаха»?
Є й страшніше, аніж кайдани. Колонка Андрія Бондарчука
Чим переймався і з чого дивувався останнім часом письменник, журналіст, народний депутат України І скликання, почесний громадянин Волині, Луцька Андрій Бондарчук
…генсеком нато як декламатором шевченківської поезії
Візити таких осіб випадковими не бувають. Недавні відвідини України явно показали, що потужна сила світу зацікавлена в нашій країні, попри мляву позицію нової влади, ба, навіть демонтаж зведених «порохоботами» конструкцій на шляху до ЄС, НАТО. Та мене здивувала не стільки ця знакова подія, скільки початок виступу Столтенберга, людини суто військової, у Верховній Раді: «// Страшно впасти у кайдани, // Умирать в неволі. // А ще гірше — спати, спати, // І спати на волі…»
І геть стривожила інфантильність тих, хто слухав, — адже читав чотири, з глибоким змістом, рядки нашого національного Пророка. Не йдеться про владу. Для неї вони — звичайний атрибут промов високого гостя. А от політологи, журналісти повинні б, здається, зрозуміти, що Генсек НАТО не випадково замість чудової шевченківської лірики про Україну вибрав рядки чи не з найбільш болючого, сердитого, навіть злого вірша, правдивого й відвертого. До його честі, схоже, він таки читав його всього і зрозумів, що в алегоричній формі тут закладена програма дій сучасної України. Сказано образно, сильно, дипломатично, переконливо і доступно для аналітично мислячих людей. Шевченківські рядки — це і меседж для Європи: не засинайте від добробуту, не розмінюйте мораль, демократію, закони на особисту вигоду, під боком — біда, яка може торкнутись і вас.
З останнім проханням чи вимогою у віршованій формі звертається наш Пророк до Всевишнього: якщо для нього (читай для України) нема доброї долі, то «дай злої! злої!», бо це краще, аніж бути байдужим, безкінечно «спати на волі». Такої «долі» в боротьбі з московським ненаситцем нашому суспільству (не кажу про владу) якраз бракує. Бо на пацифізмі, умиротворенні агресора уступками держави не збудуєш, нації не збережеш. Як не гірко усвідомлювати, але справжньої свободи без жертв не буває. Так, наш ворог сильний, жорстокий, підступний. Однак лише в боротьбі з сильним, сам стаєш сильнішим.
…чи «всьо могут королі»?
В останні роки правління всемогутніх «королів» КПРС» у репертуарі відомої Алли Пугачової була ця популярна пісня. Виявляється, далеко не все можуть. Навіть попри їхнє всевладдя, у багатьох із благородного тіла достроково спадають королівські одежі, народ робить запізніле відкриття і волає: «А король-то голий!». Зрозуміло, такий на найвищому троні вже сидіти не може. Подібних випадків безліч. «Королі» незалежної України теж не всі доношували свої благородні шати до конституційного терміну. І вина їх самих і їхнього почту. Наразі ми бачимо неочікуване — від приходу до влади «слуг народу» не минуло й пів року, а вона достроково почала «роздягатися».
Складається враження, що нас провокують на новий кривавий Майдан — як диявольський план Путіна, як причину для нового вторгнення агресора.
Політика, замішана на ейфорії від таланту шоумена, підсолоджена бажаним для всіх словом «мир», стала привабливою наживкою для довірливого «карася», і він «клюнув». Нині починає розуміти, що грати роль сценічного президента і бути ним — дуже різні речі, бо держава — не сцена «95 кварталу», а голе слово «мир» підтримує й Путін. Тепер Зеленський, заради обіцяного миру, підпорядковує все для зустрічі з президентом Росії у складі нормандської четвірки і свято вірить у свій магічний вплив (як це сталось на виборах) на цього вбивцю тисяч наших хлопців. Дитяча наївність! Кадровий кадебіст, він залюбки розколює таких першачків-політиків і розуміє лише силу. Тому єдиним безпомилковим до справжнього миру є шлях, уже розпочатий попередньою владою: сильна армія, членство в ЄС, НАТО, посилення міжнародного тиску на Кремль. Усе інше — від лукавого, бо то варіант УРСР.
Значна частина суспільства вже відреагувала на небезпечні кроки нашого Президента зростанням довіри до НАТО, серйозними протестними акціями патріотів, ветеранів АТО, волонтерів. І поволі, мов листя з дерева восени, спадають із правлячої партії, її ідейного очільника, як вищої особи держави, королівські шати, одягнуті надто нерозбірливим виборцем.
Загроза постати роздягнутим, політична зацикленість від незнання особливостей відносин із Росією, прогресуюче розчарування політикою влади на фоні високої довіри до захисників України штовхає її на небезпечні і необдумані кроки. Це відступ наших військ із рідної землі, оборона якої оплачена життям і кров’ю патріотів, як жахливий деморалізуючий фактор, притлумлення авторитету захисників України (кримінальні справи, арешти, дискредитація у ЗМІ, турбулентність із продажем землі, нахабство «короля» і нардепа Яременка, бійка з вибитим зубом між Богданом і Бакановим тощо), це димова відволікаюча завіса влади. Розпочався наступ на свободу слова, торгівля з агресором, повертаються одіозні фігури, які вимів Майдан. А де, між іншим, суди над справжніми терористами? Складається враження, що нас провокують на новий кривавий Майдан — як диявольський план Путіна, як причину для нового вторгнення агресора. Загадкою лишається і назва віртуальної правлячої партії, яка не дає пояснення, чиєму народу вона служить.
…мішком мовно-стилістичних, історичних парадоксів
Ось лише дещиця з нього: ГПЗ, МКС, ЗАКС, воїни-афганці, тьма незрозумілих назв іноземними мовами. Розшифрую перших три: «государствєнний подшипніковий завод», «Мєжколхозстрой» (таки ще є колгоспи!), третя — взагалі чудернацька — означає відому організацію загс. І хоча жодна з наведених назв вже не існує, в маршрутах міського сполучення вони значаться. Боремось проти засилля мови окупанта і тут же рекламуємо її своєю байдужістю.
Є ще дивовижніші речі. З подачі міської комісії, яка займається перейменуванням вулиць, вулиця Воїнів-інтернаціоналістів стала вулицею Воїнів-афганців. Підставою є Закон про декомунізацію. Він потрібен, однак у ньому є і багато крайностей. Зрозуміло, стара назва несприйнятна, а нова? Це взагалі якась мовно-стилістична, історична, навіть політична абракадабра. Рік тому я звертав на це увагу членів комісії, у складі якої є історики, навіть кандидатка наук. Але… Нині попросив ще дати оцінку мовознавців СНУ. Вони повністю підтвердили мою правоту.
Адже воїн — той, хто збройно захищає рідну землю від загарбника. Афганці, як і українці, німці, корейці, — корінні жителі своїх країн. Не називаємо ж ми учасників війни за межами СРСР, наприклад, воїнами-в’єтнамцями, воїнами-німцями, воїнами-корейцями і т. д. У новій назві вулиці був намір вшанувати наших хлопців не за участь у загарбницькій війні, а за їхню мужність. Та вийшло навпаки. Бо воїни-афганці — це ті, хто воював з армією СРСР на своїй землі. Шановні члени комісії, не ображайте наших мужніх чоловіків, багато з яких стримували і стримують російського агресора. Щира вам вдячність, воїни.
