Як корито перетворює людину на свиню
Під час чергової сімейної поїздки у Львів занурилися у реалії сучасного українського життя у яскравій прем’єрі Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької «Соло для мідних труб»
Коли дивився цю виставу, то час від часу з’являлося відчуття дежавю — ми з вами це вже проходили, але не засвоїли уроку. Як розповів в одному інтерв’ю режисер–постановник і автор сценарію Орест Огородник, написав він п’єсу ще задовго до нинішніх політичних баталій. Це вже п’ята постановка за сценаріями заслуженого діяча мистецтв України у заньківчан.
А у минулих сезонах дві його гостросоціальні вистави «Криза» та «Останній гречкосій» були у репертуарі нашого волинського театру і враження від них залишилися незабутні.
У центрі уваги прем’єрного спектаклю — голова сімейства банкір Юрій Сова. Своїм клієнтам він не повернув депозитів, але готовий віддати все, аби стати мером. Чоловік із дружиною та двома доньками живе у розкошах і вже забув про клятву, яку колись у юності дав своєму батькові Василеві: ніколи не прагнути влади. Він порушив її і розпочинає передвиборчу кампанію, заручившись підтримкою бандитів.
Ми з вами бачили цинічних й нахабних типів у вишиванках із патріотичними гаслами про народне благо, котрі рвалися до корита, щоб нажертися.
На сцені розгортається протистояння. Але це не лише конфлікт поколінь між батьком і сином. Це розмова про людську душу та спокусу грошима, про компроміс із совістю, про генетичну пам’ять і людську гідність. Коли заради влади потрібно брехати тим, хто внизу, а лизати тим, хто наверху, водночас зраджувати тих, хто поряд.
Під час ключових моментів вистави у зал до глядачів із гаслами заходять обдурені вкладники банку і вимагають повернути їм вкрадені депозити. Декорації на сцені показують несмак так званої нової еліти і нагадують жлобський маєток в античному стилі ексгенпрокурора Пшонки — з портретом головного героя в образі Цезаря.
Сюжет дуже емоційний й нікого не залишає байдужим, коли дивишся на гру героїв і співпереживаєш разом із ними. «Не красти, не брехати, не прагнути влади. Не рватися до корита, бо воно перетворює людину на свиню», — закликає батько сина–банкіра. Як завжди — фінал вистави дуже несподіваний.
Було б здорово, якби львів’яни зі своїм спектаклем приїхали до Луцька. Думаю, аншлаг їм буде забезпечений. Просто деякі моменти у «Соло для мідних труб» ніби списані з волинських реалій. Може, режисерові Оресту Огороднику хтось розповів ці факти. У нас в обласному центрі також жив одіозний та зажерливий банкір–депутат, який не повертав гроші вкладникам. Ми з вами бачили цинічних й нахабних типів у вишиванках із патріотичними гаслами про народне благо, котрі рвалися до корита, щоб нажертися. Значить, ситуація типова, але люди так і не навчилися робити висновків і далі вірять брехунам та популістам.
