Понад 600 мікромініатюр «живуть» у таких скляних колбах.
Лик Ісуса Христа Володимир Казарян помістив на рисовій зернині
Витвори українця не побачиш неозброєним оком. Підкована блоха на кінчику волосини, Шварценеггер, який хизується біцепсами, на маковому зерняткові, та багато інших скульптур заховані у колбах під потужними мікроскопами. Заглянувши у вічко, потрапляєш у чарівний крихітний світ. Й не віриться, що обійшлося без магії, а створений він спритними руками талановитого майстра
У вушку голки — караван верблюдів
Володимир Казарян із Запоріжжя виготовляє унікальні й неповторні за своїми розмірами і технікою виконання експонати. Караван верблюдів він «поселив» у вушко голки (на фото вгорі), портрет Леонардо да Вінчі викарбував на рисовій зернині. А ще на ній помістилися аж сім жінок-товстушок. Зачаровує букет троянд, пелюстки яких — із риб’ячої луски на стеблинках з людського волосся. На пластинці діаметром в одну копійку і завтовшки 0,05 мм викарбувані найдрібніші орнаменти, лінії яких у сто разів тонші за волосину. На ній, до речі, майстер створив ряд унікальних робіт: сплів сферичні мікромережива з посріблених ниток, виготовлених із однієї сотої частини волосини. Саме такої товщини пензликом художник писав олійними фарбами на зрізі рисового зернятка портрет Мони Лізи та багатьох світових знаменитостей. І навіть посадив на зріз знебарвленої людської волосини дев’ять тварин.
Зачаровує букет троянд, пелюстки яких — із риб’ячої луски на стеблинках з людського волосся.
За кожним шедевром — велика праця, неймовірна витримка, мистецький смак. На виготовлення одного експоната автор витрачає іноді кілька місяців. Матеріали, з якими працює Володимир Казарян, невидимі неозброєним оком, а інструменти для створення мікромініатюрних композицій автор робить сам із надміцної сталі та осколків штучних алмазів з використанням підручних матеріалів, зокрема пензлик, яким він малює портрети знаменитостей на рисових зернах, — це 1/100 людської волосини. Іноді на те, щоб виготовити інструмент, йде більше часу, ніж на самі шедеври.
— Мистецтво мікромініатюри настільки унікальне, що ним займається лише кілька людей у світі (серед них Микола Сядристий — герой публікації у нашій газеті «Підкував блоху. А дівчинку під парасолькою посадив на… носі комарика!» в січні 2018 року. — Ред.). Тому і технології окремі для кожної роботи. На один експонат витрачаю від місяця до трьох. Є й такі, на які пішло пів року. Наприклад, мозаїчний портрет Ісуса Христа, зроблений із більш як 10 тисяч мікрокаменів. Він розміром як однокопієчна монета. На виставках, які організовуємо по всій Україні, скульптури встановлені на макових зернятах чи на торці волосини. Роблю це для того, щоб людина уявила, про які масштаби йдеться, — розповів Володимир Казарян.
«Працюю між ударами серця — навіть муха, яка поруч пролетіла, небезпечна»
Роботи виконуються під мікроскопом 300-кратного збільшення.
— Я працюю з тими матеріалами, які дають змогу це робити, — розповідає Володимир Казарян. — Вони повинні бути дуже міцними і не втрачати своїх властивостей. Скульптури виконую зі слонової кістки, бурштину, мармуру, дорогоцінного каменю та металів, риб’ячої луски, є на бивні мамонта, поміщаю їх у вушко голки, на макове зернятко, волосину, кристалик цукру і навіть піщинку.
Перед тим, як приступати до нового витвору, майстер голодує кілька днів, щоб повністю зосередитися на процесі творення.
— Працює у повній тиші на світанку або пізно увечері. Руки прикріплює до столу ременями, одягає маску. Адже має справу з пилинками дорогоцінних каменів, людським волоссям. Були випадки, коли Володимир Едуардович уже доробляв останні штрихи, полегшено видихав, і вся робота «полетіла», — розповідає директорка музею мікромініатюр Олена Казарян. А сам митець пояснює: «Працюю між ударами серця — мінімальна мікровібрація може завадити. Вся моя сутність зосереджена на кінчиках пальців. Необережний рух, тремтіння руки, навіть муха, яка пролетіла повз, — і робота може бути зіпсована. Удари серця, подихи, мигання повік пристосовую до руху інструмента». А ще, зазначає, дуже важливою є віра в успішний результат.
Працюю між ударами серця — мінімальна мікровібрація може завадити. Вся моя сутність зосереджена на кінчиках пальців. Необережний рух, тремтіння руки, навіть муха, яка пролетіла повз, — і робота може бути зіпсована.
Своїм умінням Володимир Казарян завдячує батькові — народному художнику, заслуженому діячеві мистецтв Вірменії Едуардові Казаряну, якого по праву вважають основоположником мікромініатюри.
— Він був унікальною людиною, його знають у всіх країнах світу. Ви ж чули про знамениту мініатюру «Підковані блохи, що грають у м’яч»?! Це шедевр мого батька. Його твори отримували у подарунок Сталін, Хрущов, Хо Ши Мін, Хоннекер, королева Великої Британії Єлизавета II та багато інших. Окремі занесені до Книги рекордів Гіннесса, — розповідає про свого наставника автор. — А про себе каже: мініатюрою захопився у 18 років, спостерігаючи за роботою батька. Але тоді був молодим, емоційним і енергійним, тож на таке кропітке заняття посидючості не вистачило і справу закинув. Але якось зрозумів, що треба вдосконалюватися, розвивати навички. Поставив собі високу планку — зробити те, чого до мене ще не робили.
«Хочу повернути людям здатність дивуватися»
За 40 літ діяльності Володимир Казарян створив понад 600 мікроскульптур. Першу мініатюру — ландшафт Дніпрогесу — подарував у 1979 році Леонідові Брежнєву. А 1984-му
майстер заснував премію «Троянда світу», виконавши на рисовому зернятку мікропортрети президентів різних країн та світових знаменитостей. Премію отримали відомі особистості Америки Білл і Хілларі Клінтони, Арнольд Шварценеггер, очільник Єгипту Хосні Мубарак, глава Росії Борис Єльцин та два перші українські президенти — Леонід Кравчук і Леонід Кучма.
Свої витвори Володимир Казарян продає рідко, адже деякі для нього безцінні, а інші коштуватимуть мільйони — ті, які можна помістити на замовлення, наприклад, як елемент у годиннику. Виставка «Восьме диво світу» експонувалася в Росії, Єгипті, Прибалтиці, Чехії, а в Америці за рейтингом увійшла до десятка найдивовижніших чудес світу. Кожен експонат демонструється у скляній кулі, зверху над якою прикріплений мікроскоп — без нього людське око не здатне побачити мініатюру.
Від копіткої роботи Володимир Едуардович відпочиває просто — за іншим видом творчості: пише пісні, виконує їх під гітару, видав тритомник власних поезій.
Зізнається: любов до цього мистецтва — від мами Ольги Величко, яка все життя віддала акторському покликанню.
— Дуже люблю Баха, він для мене — вищий прояв геніальності. Його твори надихають, налаштувують на урочистість і грандіозність й водночас допомагають сконцентруватися. Класична музика мене умиротворює, — каже митець.
А ще зазначає, що люди, які бачать його роботи вперше — шоковані й здивовані. Ця любов надихає щось створювати… Хочу повернути людям здатність дивуватися.
Серед найулюбленіших власних мікроскульптур — мікротроянди.
— Вони і вдома, і в душі. Бо це любов і краса. Неймовірне відчуття: коли сам створюєш, почуваєшся частинкою Бога, бо можеш робити те, на що не здатні інші люди чи навіть технічні засоби, — зізнається Володимир Казарян, виробивши власний девіз: «Неможливе зробити можливим!»
За внесок у розвиток культури кілька років тому вірменський українець був відзначений почесною нагородою «Свята Софія».
