"...їздила по селі підвода — збирала мертвих, у кожен дім заглядали, перевіряючи, чи живі..."
«Куди ж ти мене на підводу до мертвих грузиш — я ж іще жива?»
«Не можу без сліз писати про Голодомор, хоч знаю про це лише з оповідей бабусі. Їх розкуркулили, бо мій прадід не захотів йти до колгоспу. Забрали все — до останньої картоплини, що в погребі за стовп закотилась. Останню курку, що прабабця зарізала і заховала під глиняник, викинули собакам, аби діти не з’їли
Померла майже вся велика сім’я, вижила бабуся з сестрою і матір’ю. Батько і решта дітей вмерли, братик зник безвісти. Рідні вважають, що його з’їли людоїди, бо в криниці біля дому ймовірних канібалів знайшли дитячий череп.
Ще згадувала бабуся Робенко (народжена Гандзюк) Олександра Телемонівна, як до одних людей зайшов родич, а у них на припічку дитячі пальчики лежать. Тихенько втік — викликав міліцію. Тих людей забрали, і більше про них у селі ніхто не чув. Це все відбувалося в селі Харліївка Житомирської області.
Моя бабуся розповідала, як їздила по селі підвода — збирала мертвих, у кожен дім заглядали, перевіряючи, чи живі. В одному домі жінку живу забирали, а вона просилася: «Куди ж ти мене грузиш — я ж іще жива?». А той чоловік відповів: «Ти все одно помреш, то що, мені по тебе ще завтра вертатися?».
До одних людей зайшов родич, а у них на припічку дитячі пальчики лежать. Тихенько втік — викликав міліцію. Тих людей забрали, і більше про них у селі ніхто не чув.
Людей ховали у спільній ямі–рові. Коли від голоду помер мій прадід Гандзюк Телемон, то і мови не було про гріб — загорнули в якесь покривало. А той чоловік, що трупи по селі збирав за пайок, на прохання прабабусі підсунув його труп під гріб іншого чоловіка, аби земля прямо на нього не сипалася.
А ще вижив брат бабусі, бо жив у Мурманську. От він, коли чутки про голод туди дійшли, відправив посилку з в’яленою рибою. Дві молодших сестрички наїлися і померли за одну ніч, бо не могли втриматися, щоб більше не їсти. А наступного дня дали хліб…
…Коли бабуся про голодовку розповідала, я припустила, що тоді був неврожай, на що вона відповіла: «Такого гарного врожаю не було ні до, ні після Голодомору». В їхньому селі чорнозем був такий, як масло. Бабуся моя — 1914 року народження, тож бачила і розуміла багато. Вона на мене ще сердилась: «Голодовку навмисно зробили, щоб хазяїв винищити, бо вони в колгосп не йшли. Туди пішли самі п’яниці та ледацюги».
Людмила ЛОЖКА,
cмт. Корнин Житомирської області, спогади для radiosvoboda.org
