Люди втрачають рай через людей…
І дописалася надзвичайно серйозна на роботі речник прокурора Волинської області Наталія Володимирівна Мурахевич до першої збірки… ліричних поезій «Інкрустації на лезах вечорів». Оце так! Не детективів там, кримінальних романів чи документальної прози про корупційні скандали, з чим безпосередньо щодня стикається на роботі, а розкрила нам літопис своїх (і не тільки) відчуттів і почуттів. І ми побачили, що «там, де безсилі фізика й математика» (і прокуратура!), з’являється рятівний знак нескінченності. Але є, на жаль, і міра самотності, хоча можна побувати і в раю. А як ці романтичні поетичні рядки підсилювалися під час презентації у луцькому джазовому клубі «Цитра» заворожливою грою піаніста Мікаеля Гюлазяна! На жаль, музики тієї передати словами не можемо, та й про поезію переповідати не будемо — її читати треба. Тож читаймо!
Міра самотності
Самотність мою захочеш виміряти
поцілунками.
Я твою притлумлятиму простою
в тобі присутністю.
Це все, що буде між нами — надія
на порятунок
В перетині двох реальностей
з вираженою гострокутністю.
Слова твої недоказані залишаться
жити в темряві,
Мовчання моє потопатиме в хвилях
твоєї ніжності.
Ти станеш моєю частинкою,
але невід’ємною.
І я тебе залишатиму, хоч буду
хотіти залишитись.
Це все, що буде між нами —
світло нічної пристрасті.
Чорні діри у Всесвіті, фари таксі
ранкового.
В холодному цьому світі станеш
для мене прихистком.
Я стану твоєю мантрою. Будеш мене
повторювати.
Нескінченність
У цьому світі все виглядає просто.
В морі житейському пристрасті
не смертельні.
І в координатах буденного
часопростору
Наші реальності приречено
паралельні.
А ми їх уперто перетинатимем,
Заперечуючи правила і залежності,
Ми занадто із Вами однакові,
Хоч, кажуть, притягуються
протилежності.
Ми ж, притягуючи,
не триматимемо…
Лиш за межами гострої
невтоленності –
Там, де безсилі фізика
й математика,
Ми, сплітаючись, творимо знак
нескінченності.
Рай
Коли на Землі нікого ще не було,
Крім тебе і мене,
Був просто рай,
Все було золоте і зелене.
І коли наставала ніч,
Я могла тебе цілувати,
Без пояснень, без протиріч,
Без страху втратити…
Ті ночі були дивовижні
Глибокі і сокровенні –
Жодного в світі з ближніх,
Крім тебе і мене.
І хоч було нудно Богам
Без напруженої подієвості,
Вони не множили драм
У райській місцевості.
Та усьому приходить край,
Коли хтось запалає ідеєю.
Люди втрачають рай
Через людей…
P. S. Хто хоче придбати книжку Наталки Мурахевич «Інкрустації на лезах вечорів», пишіть на адресу: [email protected].
Наталка МУРАХЕВИЧ
