Про розміщення ракетної військової бази нині нагадують порослі травою і мохом бетонні конструкції.
Запрошуємо у цікаву мандрівку… навколо Ківерців
«Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома» — цей вислів Анатоля Франса взяли на озброєння активісти неформального туристичного клубу «Біла ворона» й осідлали двоколісних коней. Любителі активного відпочинку організовують подорожі рідним краєм і закликають до рухливого відпочинку дорослих та малих, адже переконані: діти — не перешкода для велопоходу
Ось нещодавно мандрівники вирушили в «ясельні покатеньки» — прогулянку біля Ківерців по лісових і польових стежках — без машин, шуму, швидкості та метушні. Оголосили про збір походу у фейсбуці і зібрали однодумців — аж трьох людей. «Але це навіть утричі більше, ніж ми думали, — кажуть організатори. — Коли все товариство було у зборі, якнайшвидше виїхали з міста в ліс. Вже зовсім недалеко від асфальту й автівок побачили годівницю для лісових звірів. Від неї до міста трохи більше кілометра, до жвавої траси Луцьк–Ківерці–Маневичі — метрів 500. А поруч — пересохле в цю осінню пору лісове озерце. Ми його без проблем перейшли по дну. На ньому багато відбитків чиїхось копит і, здається, сліди роботи бобрів», — діляться «білі ворони» враженнями на своєму сайті.
Далі по дуже зручній і мальовничій лісовій стежці заїхали в село Дідовичі, а звідти вже іншою повернулися до Ківерців. Цього дня проїхали 15 кілометрів, але для формату «ясельних покатеньок» це якраз добре: невелика відстань, помірний темп, гарне товариство, відпочинок від міста, доріг, транспорту, кажуть веломандрівники.
На другу «ясельну покатеньку» вже зібралось дев’ятеро учасників. По вже знайомій із першої подорожі стежці велотуристи заїхали до Дідович. Далі — через Сокиричі, а за ними — з’їзд по ґрунтовій дорозі в ліс. І вже за метрів 200 — залишки вражаючих бетонних конструкцій. «На цьому місці був розташований 2–й дивізіон 577–го ракетного полку з 4 пусковими установками ракет Р–12, оснащених ядерними боєголовками. Цю будівлю ми пройшли наскрізь. Там багато різних кімнаток, коридорчиків, комірок… Є й другий поверх, але бетонні сходи до нього лежать чомусь аж надворі. Тому потрапити туди — теж виклик і запрошення до пригоди.
— Зазирнути у вентиляційний отвір — це значно цікавіше, ніж дивитися мультик удома, — констатують мандрівники.
«Зовсім поруч із рідним містом, але з усього товариства на цьому місці раніше бував тільки один учасник подорожі, — зазначають організатори клубу. — Після розпаду Союзу і розформування військової бази на частині її території розташували Волинське училище професійної підготовки працівників міліції. Але загалом база займала дуже велику площу. Зараз у деяких з ангарів і обвалованих споруд «оселились» приватні фірми з виробництва лісоматеріалів, бруківки і ще хтозна–чого, частина просто пустує».
Застрягли у військовому містечку на довше, ніж планували, бо цікаво було і дітям, і дорослим. Найзадоволеніша була шестирічна Ніка. Наймолодша учасниця покатеньок із великою радістю підкорювала всі бетонні споруди і воліла залізти навіть у найтемніші їхні закутки. «Зазирнути у вентиляційний отвір — це значно цікавіше, ніж дивитися мультик удома», — констатують мандрівники.
Потім пробиратися лісовим і польовим бездоріжжям довелось пішки, бо шлях зораний під час осінніх польових робіт. А коли знову заїхали в Сокиричі, повертатись додому ще ніхто не хотів, тому й попрямували у віддалений кінець села, а звідти попрямували на Бодячів, Заброди.
«Загалом у цей день ми провідали чотири села Ківерцівської ОТГ і, як бонус, сусіднє село Озеро. Накатали більше 30 кілометрів. Це, може, й трохи забагато як для «ясельних покатеньок», але ніби не нарікали… Дехто, між іншим, встановив свій особистий денний рекорд! Коли випадатимуть сприятливі дні навіть взимку, ми будемо вирушати в розвідки нових стежок, цікавих об’єктів, провідаємо більш віддалені села нашої ОТГ», — кажуть у «Білій вороні». А ще закликають людей до активного відпочинку: пригоди не приходять самі, треба йти їм назустріч!
